Новорічні традиції – старі, нові та майбутні

На порозі Новий Рік та Різдво – наші улюблені свята, коли звична буденність перетворюється на казку, і навіть серйозні, розважливі дорослі очікують на дива. Чарівну новорічну атмосферу різні народи створюють по-своєму, але в більшості країн світу головним символом зимових свят є ошатна ялинка. Чому саме вона?

Звідки прийшла зелена красуня

Існує безліч теорій походження цієї традиції. Її коріння сягає в сиву давнину, коли люди вірили, що в деревах живуть духи. Щоб здобути їхню прихильність, дерева прикрашали, залишали під ними різноманітні подарунки або розвішували смаколики на гілках. З особливою шаною ставилися до вічнозелених, адже вони здавалися чарівними, оскільки залишалися живими та яскравими навіть узимку, коли інші рослини поринали в сон. Прадавні люди вважали, що хвойні дерева обрані Сонцем – джерелом тепла та життя. Тож біля ялин влаштовували веселощі, намагаючись розбудити весну. Наприклад, у слов’ян-язичників такі святкування відбувалися під час зимового сонцестояння, тобто напередодні нового року.

А от прикрашати ялиновими гілками дім першими почали гуни – пращури сучасних німців. Вони поклонялися богу Йерлу, персонажу на кшталт нашого Діда Мороза. На його честь та з надією на швидку весну в оселі ставили вбрані штучними квітами гілочки. Від гунів, що мешкали на території нинішньої Баварії, традиція поширилася Європою. Коли християнство почало крокувати світом, вбираючи язичницькі ритуали, то «привласнило» і ялинку, зробивши її різдвяною. Вважають, що перші святкові ялинки з’явилися в Ельзасі. Як стверджує літопис 1605 року, в цій місцевості на Різдво в будинках встановлювали хвойні деревця, прикрашені паперовими трояндами, яблуками та печивом. Широкого вжитку традиція набула відносно нещодавно – на початку ХІХ ст. Спочатку зелені красуні стали окрасою імператорських палаців Франції, Німеччини, Англії, Норвегії та Данії. До царської Росії в 1700 році «нову моду» привіз Петро І, змінивши задля неї навіть дату святкування Нового року – з 1 вересня на 1 січня. І лише в другій половині ХІХ ст. ялинка стала обов’язковим різдвяним атрибутом простого люду, зокрема й українців. Однак під час Першої світової на підпорядкованих Російській імперії територіях царська влада заборонила встановлювати на Різдво «німецьке» дерево, а наступна, радянська, із задоволенням продовжила заборону, адже свято було релігійним. Табу на прикрашання ялинки в 1935 році зняв Сталін. Щоправда, замість Різдва під ошатним деревом слід було зустрічати Новий рік, а місце Святого Миколая посів радянський Дід Мороз.

Цікаво, що в багатьох українських селах символом Різдва аж до ХХ ст. був сніп – «дідух». Ялинка вважалася панським атрибутом, а хлібороби, що жили в гармонії з природою, воліли святкувати саме з дідухом – уособленням сонця, врожаю та прихильності предків. Однак ялинці таки вдалося увійти до різдвяної культури українців – два символи аж ніяк не заважають один одному!

А от різдвяні ярмарки вигадали американці – в 1848 році в Нью-Йорку відбувся перший. Більш як 40 років по тому в тих самих Сполучених Штатах створили першу електричну гірлянду, її авторами стали майстри компанії General Electric. Відтоді міську або навіть домашню ялинку без гірлянд важко уявити.

святковий новорічний стіл

Про Люсьєна та рябчиків

Так само, як важко уявити собі новорічний стіл без традиційного «Олів’є». У цієї страви є своя, доволі цікава історія. Наприкінці XIX ст. в престижному московському ресторані «Ермітаж» шеф-кухарем працював француз Люсьєн Олів’є. У своїй справі він був дуже творчою людиною, постійно вигадував нові рецепти й одного разу створив таку собі «Дичину під майонезом». Вигляд це мало приблизно такий: на блюдо викладали шматочки філе рябчиків та куріпок, поряд – ракові шийки, политі соусом «Провансаль», а в центрі – гірку картоплі з маринованими корнішонами, прикрашену рубленими яйцями. Але одного разу кулінар побачив, як один з відвідувачів перемішав складові, тож наступним гостям француз приніс уже перемішану та щедро политу майонезом страву. Так він продемонстрував своє презирство, але відвідувачі вподобали саме цей варіант. З часом салат набув шаленої популярності, і хоча оригінальний рецепт відомий кухар так нікому й не передав, страву продовжували готувати й після його смерті. Рябчиків іноді замінювали на телятину або курку, проте правильною вважалася саме закуска з рябчиками. Деякі кулінари готували її з осетриною, а от звідки взялися варена морква та зелений горошок – історія мовчить. Відомо лише, що саме з такими складовими рецепт страви під назвою салат «Олів’є» з’явся в радянських кулінарних книгах на початку 50-х років минулого століття. На жаль, рябчиків у ньому вже не було. І навіть курка з часом зникла, тож салат із вареною ковбасою став доступний геть усім, хоча б і лише до свят.

Отже, наша традиційна новорічна страва хоч і має милозвучну французьку назву, але є абсолютно радянською, створеною за принципом «недорого, але дуже поживно». Особливо, якщо з’їсти цілу миску. Проте здоров’ю це точно не на користь. Головною проблемою улюбленого салату є майонез. Окрім зависокої калорійності (в 1 ст. ложці – понад 100 кКал), «магазинний» соус містить чимало непотрібних консервантів, барвників та підсилювачів смаку. Тож як лікар, раджу замінити його соусом домашнього приготування – яйце, сіль та гірчицю збити блендером, додати трішки оливкової олії та знову збити. Отримаєте смачний жовтий соус, який підійде також до м’яса або риби. Можна скористатися готовим йогуртом по-грецьки, додавши до нього невелику кількість гірчиці (за смаком) та натуральних приправ.

Варто відмовитись і від вареної ковбаси – в ній є безліч інгредієнтів, щоб додати ковбасі товарного вигляду, але справжнього м’яса – мізерна кількість. Замініть цей компонент вареною телятиною або індичкою – так і смачніше, і корисніше. А тепер про кількість – розраховуйте її залежно від кількості гостей, на одного гостя – не більше однієї невеликої картоплини, що становитиме приблизно жменю готової страви на людину. І в жодному разі не варто залишати салат «на потім», корисні компоненти в такій страві руйнуються, а бактерії почуваються ніби вдома. Якщо 1 січня не хочеться кришити картоплю та моркву, попередньо порізані овочі можна розкласти по окремих судочках і зберігати не довше доби в холодильнику. Змішувати компоненти та додавати соус слід безпосередньо перед подачею на стіл.

Шуба російських імператорів

Другою розповсюдженою на території колишнього СРСР та Ізраїлю святковою стравою є знаменитий «Оселедець під шубою». Його рецепт походить зі скандинавських країн, де оселедець був доступний навіть біднякам. Норвежці накривали дрібно нарізану рибу шарами буряка, капусти, яблук, яєць та солоних огірків. Німці готували цей салат без огірків та яблук, проте з морквою та цибулею. Росіяни спершу використовували іншу рибу – форель, а згодом замінили її оселедцем. І саме від них пішов вираз «під шубою», оскільки царський кухар приготував цю страву на честь коронації Олександра ІІІ, а її кольори та зовнішній вигляд нагадували імператорську мантію. До речі, такий самий салат є і в англійців, однак там у нього дещо інша назва. На відміну від «Олів’є», за довгі роки рецепт «шуби» не змінився, а популярність лише зросла. Салат можна було б вважати корисним, якби, знову ж таки, не майонез і тривале зберігання. Але ці недоліки легко усунути – готуємо «шубу» в такій кількості, щоб не залишалася «на завтра», а від майонезу можна не відмовлятися, просто слід зробити соус власноруч – з яєць, гірчиці та оливкової олії.

Утім, якщо йдеться про здорове святкування, в новорічну ніч не варто влаштовувати шлунку іспит на міцність! «Олів’є» та «Оселедець під шубою» краще розвести в часі та обрати щось одне. Для другого знайдеться привід наступними днями – зима багата на свята! Коли вибір впав на «Олів’є», урізноманітнити стіл можна тушкованим м’ясом, гарнірами на кшталт бігусу, свіжими порізаними овочами, соліннями, сиром, зеленню. Найкращий десерт – зовсім не торт, а традиційні мандарини. Якщо ж обрали «шубу» – до такого столу пасуватимуть рибні страви, овочі, зелень та сири. Тоненькі скибочки хліба з червоною ікрою доречні до будь-якого столу.

За рецептом бенедиктинців

А як щодо напоїв? Перші хвилини нового року ми традиційно зустрічаємо з келихами ігристого. Подейкують, що колись, понад триста років тому, вино із бульбашками вважалося неякісним – його просто виливали. Хоча про шипляче вино є згадки навіть у поемах Гомера. Щоправда, про напій згодом забули на тривалий час, аж допоки ченець-бенедиктинець П’єр Периньйон не навчив вино «правильно» пінитися, додаючи до нього дріжджі і витримуючи в закоркованих товстостінних пляшках.

Вуглекислий газ при цьому розчинявся в напої і за три роки ченець отримував те саме вино з бульбашками, яке ми так любимо. До речі, Периньйон ще й запропонував пити його з вузьких видовжених келихів, щоб насолоджуватися золотим іскристим напоєм з ніжною піною. А оскільки все це відбувалось у провінції Шампань, вино отримало відповідну назву. За неї французи билися тривалий час і тепер «шампанським» називають лише напої, виготовлені за класичною технологією шампанізації з виноматеріалів, вирощених в історичній області Шампань. Інші вина цієї групи слід називати «ігристими». Вони можуть бути солодкими (10 % цукру), напівсолодкими (8 % цукру), напівсухими (5 %), сухими (0,8–2 %) або брютом (0,3–1,5 %). Експерти вважають, що хороше шампанське – це мінімальний вміст цукру та основа з найкращих сортів винограду. Отже, на відміну від популярних на наших теренах солодких ігристих, найкращий вибір – це брют.

Відкорковувати шампанське слід акуратно нахиливши пляшку під кутом 45° та притримуючи корок рукою. Легке хлопання та хмарка диму при відкриванні – маркери високої якості напою. Ігристе п’ють охолодженим до 9-12°С, розливаючи у високі келихи, що звужуються догори. Робити це слід повільно, у два етапи, аби піна мала можливість осісти. Класичне наповнення келиха – на три чверті. Спостерігайте за бульбашками – у якісного напою вони дрібні та стійкі, тож біля стінок келиха утворюється бульбашкове кільце, здатне зберігатися декілька годин. А от наявність великих бульбашок – ознака напою низької якості. Французи вважають, що шампанське в помірних кількостях корисне для здоров’я. Мікробіолог Луї Пастер навіть називав його «найздоровішим з алкогольних напоїв». Щодо поєднання, то світлий брют поєднується з морепродуктами, білий – з м’ясом і сирами, рожевий – з телятиною або качкою. Головне – їжа не повинна перебивати смак напою і навпаки. Насолоджуйтеся!

Однак, бажаючи близьким та друзям міцного здоров’я, не експериментуйте над власним. Пам’ятаймо, що запивати жирну їжу міцним алкоголем означає нищити печінку, а додавати до цієї «мішанини» солодкі десерти – унеможливлювати повноцінне травлення. Тож нездорової традиції витрачати на новорічні наїдки щонайменше місячний дохід, а потім до весни оговтуватися від свят варто позбутися. Вирушайте в подорожі, дивіться цікаві фільми та вистави, опановуйте зимовий спорт, адже свята – це час набуття незабутніх вражень, а не хронічних хвороб. Згодні? Отже, з Новим роком! З прийдешнім здоровим Новим роком!

Також читайте, як провести корпоратив в аптеці.


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook