Сьогодні:30 October, 2020
гаджеты

Небезпечно: цифрове слабоумство та інформаційна псевдодебільність!

Цифрове слабоумство (недоумство) та інформаційна псевдодебільність – поняття, які ще не використовуються широко в нашому суспільстві, хоча відомі багатьом людям. Однак зовсім скоро подібні явища можуть не тільки міцно увійти в офіційні довідники психічних розладів, а й стати частиною нашого повсякдення. І зачіпають вони як дітей, так і дорослих. Тож зараз – саме час поговорити про це.

У гонитві за легкістю

Цифрові технології та їхня доступність радикально змінили наше життя. Сьогодні, щоб надіслати комусь листа, не обов’язково їхати на пошту і купувати конверт (у нашій реальності є покоління, які ніколи не робили цього), навіть не потрібно їхати в офіс до стаціонарного комп’ютера. Телефон вирішує безліч робочих завдань і, звичайно ж, розважальних. Так економиться багато ресурсів, зокрема власний час.

Крім того, технології допомагають нам забезпечити більш надійний захист для наших дітей: відстежувати, де вони перебувають, бути поруч, коли насправді далеко.

Легкість доступу до абсолютно різноманітної інформації також зросла в рази. Для отримання потрібних знань зовсім не обов’язково йти до бібліотеки або напрошуватися на особисту зустріч до експерта. Достатньо зайти в інтернет або закинути запитання у фейсбук своїм «друзям» – як інформаційний потік сам обрушиться на тебе, тільки встигай розгрібати і вихоплювати потрібне.

Доступними стали і люди, абсолютно різні. Це стосується не тільки родичів і друзів, яких розкидало доросле життя по різних країнах і містах. Завдяки соціальним мережам можна познайомитися і налагодити контакт із найвпливовішими і відомими людьми цього світу. Ну або як мінімум спостерігати за їхнім приватним життям.

Що вже говорити про сферу розваг?! Сучасні цифрові технології зробили доступним абсолютно все: кіно, мультфільми, ігри (на будь-який інтерес і вік), електронні книги, аудіопрограми, всілякі медіа (освітні, розважальні). Фактично у своєму телефоні можна жити. І навіть їжу замовляти. Він покриває (або до цього все йде) більшу частину потреб людини: в спілкуванні, роботі та грошах, дозвіллі, соціальній ідентифікації, навіть інколи і в медицині тощо. Однак не все так прянично-рожево, як здається.вред гаджетов для детей

Складні завдання «в бан»?

Мозок людини – один з найдивовижніших та унікальних органів. Знову ж таки, завдяки технологіям у сучасних вчених з’явилися можливості вивчати його ще більше, глибше й точніше, а також ділитися своїми знаннями та відкриттями не тільки з колегами, але і з нами – пересічними громадянами.

Попри те, що цей унікальний орган займає 2,5 % від маси тіла дорослої людини (у новонароджених значно більше), для своєї роботи він поглинає приблизно 20-25 % усієї енергії. Як кажуть фахівці – мозок дуже ненажерливий. І, зрозуміло, не дурний, а тому всіляко намагається економити ресурси. Ось тому, коли перед ним постає вибір – виконати легке завдання або зайнятися складним – він, звичайно ж, надасть перевагу простим діям. Можливо, тому ми охоче витрачаємо багато часу на скролінг стрічки фейсбук, а збережені розумні статті, які б змусили мозок ворушитися, так і залишаються лежати тяжким вантажем у наших віртуальних папках. І все б нічого, якби не одне «але». Утворення нових нейронних зв’язків та інтелектуальний розвиток залежать від складних завдань, які ми вирішуємо чи не вирішуємо в нашому житті. Позбавляючи свій мозок труднощів і життєвих ребусів, ми починаємо тупіти.вред гаджетов

Цифрове слабоумство: діти в зоні ризику!

Цифрове слабоумство, або digital dementia, – розлад, за якого людина проявляє конкретні ознаки слабоумства внаслідок надмірного споживання інформації та використання цифрових технологій. Як правило, це не лише порушення пам’яті й нездатність запам’ятовувати інформацію, утримувати важливе в голові, це ще і неспроможність фокусувати увагу, концентруватися, а також порушення когнітивних процесів, зниження чутливості – коли почуття притупляються.

Вперше про це поняття заговорили вчені та лікарі з Південної Кореї – країни-лідера у сфері інформаційних технологій, ще в 2007 році, помітивши подібні симптоми у групи дітей, які постійно користуються ґаджетами. Про розвиток digital dementia внаслідок впливу засобів масової інформації та комунікації (СМІіК) пише у своїй книзі «Антимозок» відомий німецький психіатр Манфред Шпітцер, наводячи вражаючу статистику і результати різних досліджень.

Більше того, завдяки дослідженням румунського психолога Маріуса Замфіра, що працює з дітьми-аутистами, з’явилося таке поняття, як «цифровий або віртуальний аутизм».

Маріус досліджував дві групи дітей (загалом – 62 дитини), в результаті чого дійшов сумних висновків: малюки, які взаємодіють з цифровими носіями інформації (телефони, планшети, телевізор) понад 4 години, виявляють симптоми аутизму. Вони погано говорять, не дивляться в очі, повторюють часом одні й ті самі рухи.

У 2017 році румунське видання Romania Libera (romanialibera.ro) опублікувало вражаючі дані. Їх представив Маріус Замфір. Ось що було написано: «У більшості випадків у малюків, яких залишали більш як на 5 годин перед екранами з віртуальною реальністю, виявлено затримки психомоторного розвитку і мовних функцій, розлади поведінки аж до дуже серйозних – СДУГ чи навіть аутизму. Це підтверджувалося в 90 % випадків під час нових звернень батьків з дітьми до 2 років».

«Найдивовижніше, що практично неможливо відрізнити “аутизм віртуальний’’, тобто який розвинувся внаслідок неконтрольованого впливу на психіку дитини ґаджетів, від класичного, бо симптоми абсолютно однакові. Це відсутність або ускладненість соціалізації, стійкого зорового контакту, мови, рольових ігор, де дитина перевтілюється в уявного персонажа, а також повторюваних слів, фраз, дій та ігор – так звані стереотипії».

Для розуміння, психолог пояснює: «Різниця між класичним і віртуальним аутизмом полягає в тому, що в першому випадку ми говоримо про біологічно-неврологічний недорозвиток, а в другому – про знищення нейророзвитку, викликаного впливом віртуальної реальності. За біологічного недорозвитку синапси практично не відновлюються. Але за неналежного їхнього розвитку, наприклад, неконтрольованого перегляду ґаджетів і майже повної відсутності живого спілкування, є шанс все відновити, якщо вчасно зайнятися стимуляцією нейронних областей дитини, її правильним розвитком».

Інформаційна псевдодебільність

Якщо цифрове слабоумство більше стосувалося дітей, то інформаційна псевдодебільність – явище, що спостерігається в дорослого покоління.

Інформаційна псевдодебільність – термін, що позначає психічний розлад, за якого людина проявляє ознаки слабоумства внаслідок надмірного споживання інформації, що призводить до сильного відставання в розвитку, погіршення пам’яті, неуважності, низького рівня самоконтролю. Інакше кажучи,  це деградація мозку під впливом ґаджетів, розлад, за якого людина проявляє ознаки клінічної дебільності. Зазвичай це виражається в таких симптомах, як затримка розумового і психічного розвитку, невміння орієнтуватися в інформації, психологічна залежність, підвищена агресивність, десоціалізація.дети и смартфоны

На думку лікаря-психіатра, автора багатьох відомих книг про те, як працює людський мозок і психіка, Андрія Курпатова, більшість людей цілком влаштовує таке системне отупіння. Люди залюбки споживають величезну кількість контенту – легкого, завжди доступного, розважального. Телевізор зі своїми програмами, фільмами, серіалами, мультфільмами, соціальні мережі, віртуальні ігри. Навіть любов можна будувати онлайн. Все для того, щоб людина не думала, а лише поглинала інформацію, з кожним днем стаючи дедалі тупішою. На думку експерта, ця ситуація дуже нагадує відомий експеримент зі щурами, в мозок яких (а саме – в центр задоволення) були поставлені спеціальні електроди. Унаслідок натискання на важіль у мозку виділявся дофамін. Багато щурів вмирало фактично з голоду, постійно натискаючи на цей важіль, при цьому забуваючи про базові фізичні потреби. Так і люди, дурнішають, поглинаючи тонни контенту, не в змозі відмовитися від цього примітивного задоволення.зависимость от телефона

Дедалі менше людей обирають більш складні розваги і навантажують свій мозок. На думку психіатрів, зокрема Анатолія Альохіна, навіть марення в людей, які страждають на параноїдальну шизофренію, сильно змінилися. Вони стали примітивнішими, простішими, не мають структури. Якщо раніше у хворих спостерігалося впровадження складних структурних сценаріїв галюцинацій та відчуттів, то зараз все більш примітивно і просто.

Відмінність клінічної та псевдодебільності лише одна: клінічно хворого ніяк і за жодних обставин не можна примусити думати складніше. «Саме стан його “сірих клітинок” цього не передбачає, не складаються у нього в голові важкі інтелектуальні об’єкти, – пише у своїй статті для журналу “Сноб” психіатр Андрій Курпатов. – А ось “сіра речовина” інформаційного псевдодебіла збережена, і в принципі його мозок можна натренувати. Але навіщо? У чому сенс? Яка мотивація? Його якось будуть особливим чином за це поважати чи, навпаки, соромити стануть, що він дурень? Ні».цифровой детокс

Цифровий детокс: навіщо він потрібен?

На жаль, сьогодні не кожен подужає навіть таку довгу статтю, не відволікаючись на телефон. У ґаджетах є все, щоб утримувати нашу увагу якомога довше й більше. І часто вже не вони наш інструмент, а ми.

Зберегти свій мозок допоможе цифровий детокс – звички, які знизять ризик набути цю саму інформаційну псевдодебільність і захистять дітей від цифрової деменції.

Пропоную вам вибірку рекомендацій психіатра Андрія Курпатова, які можна знайти в його різних інтерв’ю.

Головна теза – обмежити споживання інформації. Споживати виключно те, що потрібно вам, наприклад, для роботи, те, що пов’язано з вашою діяльністю або захопленнями.

Цікаво, що, рекомендуючи контролювати споживання контенту, Курпатов каже, що нашому мозку дуже потрібні паузи. Саме в цей час він і працює – в моменти, коли людина ні на чому не зосереджена, тому спокійно може осмислити отримані раніше знання, інформацію, переварити її у своєму внутрішньому діалозі.чтение

Ще психіатр рекомендує зробити в будинку або квартирі зони, чисті від ґаджетів. Не ходити з телефоном або планшетом до туалету, у ванну, на кухню, не носити його в спальню. За годину до нічного сну взагалі відмовитися від користування. А вранці братися за телефон лише після того, як переробили всі справи. Придумати для своєї «дорогоцінності» одне місце і, приходячи додому, туди її класти. Брати до рук лише за потреби. При цьому попередньо собі промовляючи щось на зразок «Я беру телефон для…». Зробивши заплановане, покласти свій телефон на місце. І звичайно ж, аналізувати, думати, читати книги і спілкуватися з живими людьми, обіймаючись, тискаючи один одного, розмовляючи за допомогою голосу, а не стукоту клавіатури.

Соціальна самотність – ще один побічний ефект ґаджетоманії. Але про нього поговоримо наступного разу.


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook