Сьогодні:16 October, 2021
история косметики

Людина епохи Відродження та її косметика

(Продовження, початок у РАП № 6, 2021)

Похмуре середньовіччя, повнокровний Ренесанс – дві такі близькі, але зовсім не схожі одна на одну епохи. Зокрема, в плані догляду за шкірою і волоссям та застосування косметичних засобів. Яким чином європейські аптекарі минулих століть радували знатних дам, які способи продовжити молодість і красу пропонували? Що ж, методи, описані нижче, категорично не рекомендуються… нікому! Але факти цікаві.

Два сантиметри – не бруд, а три – саме відпаде

Цей старий лицарський принцип дуже добре описує ставлення у середні віки до власної гігієни. Християни в ті часи зневажливо ставилися до тлінної оболонки, її краси та здоров’я, віддаючи пріоритет Духу. Попри вплив арабів, які милися до дірок із великим задоволенням, успіхи європейської медицини тупцювали на місці, поступово скочуючись у регрес. Середньовічні лікарі, звісно, з пафосом цитували Гіппократа та Арістотеля, але здебільшого вникали в окремі слова, а не в їхній сенс. І вже точно ігнорували античні заклики до чистоти.

Дехто навіть доходив у своїх трактатах до звинувачення води мало не в усіх хворобах, тому зіткнення з нею ретельно уникали. Щоправда, Авіценна згадував про зміну пульсу у ваннах, про застосування парових і потогінних процедур, але все це між іншим і не з більшими подробицями, ніж про вміщений поруч опис клістирів.

Однак пізніше, у міру розвитку гігієни і фізіології, поклоніння воді знову досягло такої висоти, що навіть рівень цивілізації став визначатися за кількістю мила, яке людина витрачає на себе.

А що ж з косметикою?

У середньовіччі настає нова епоха гриму. Адже тоді жіночу фігуру драпірували тканинами так, що вся увага приковувалася до єдино відкритих місць: обличчя та кистей рук. Навіть волосся ретельно приховувалося головним убором.

Катерина  Сфорца

Тоді ж до моди увійшли високі відкриті лоби, тому волосся над чолом підголювати, ретельно висмикували брови і вії. Ідеалом краси в Європі й об’єктом оспівування трубадурів стає тендітна, витончена, блідолиця, з маленькими доглянутими руками дама. І, до речі, не нафарбована.

Візажне мистецтво Ренесансу

Всерйоз косметика повертає втрачені позиції лише у 15 ст., коли Ізабела Баварська, королева Франції, разом з енненами (так називався високий ковпак, що нагадував формою усічений конус на картонній або дротяній основі) повернула дамам пудри, помади, рожеву туалетну воду, пахучі олії та парфуми.

средневековая косметика

Історія зберегла керівництво з косметики, що було написане Катериною Сфорца, однією з найвідоміших жінок італійського Відродження, яку, до речі, вважають справжньою моделлю Мони Лізи, але це не точно.

Отже, як відомо з цього керівництва, косметика епохи Відродження – яскраве підтвердження афоризму «краса потребує жертв».

До чого тільки не вдавалися красуні того часу, аби мати чарівний вигляд! Наприклад, як помада і рум’яна використовувався сульфід ртуті червоного кольору. Для відбілювання обличчя активно застосовувався засіб зі свинцем і оцтом – шкіра дійсно ставала білішою, але з часом жовтіла, і повернути цей процес було неможливо. Королева Англії Єлизавета I була затятим шанувальником такої косметики. Її обличчя досягло такого рівня білизни, що увійшло до історії як «Маска молодості».

Королева Елизавета І

Оскільки в чоловікові та жінці Ренесансу бачили насамперед лише стать, то у зв’язку з презирством до старості в обох статей простежується пристрасне бажання «знову помолодшати», особливо в жінки. З цієї зрозумілої туги виросла значною мірою ідея про джерело молодості, що є у 15-16 ст. дуже поширеним мотивом. Зрозуміло, що й «наука» поспішала пропонувати десятки засобів тим, хто хотів помолодшати. Шарлатани, цигани, баби продавали їх легковірним людям на вулицях і ярмарках, іноді таємно, але часто й відкрито.

Багаті городянки й аристократки захоплювалися косметикою. Саме в ту пору було винайдено туалет і туалетну кімнату, де розташовувався спеціальний стіл, заставлений косметичними зіллями, пахощами, дрібничками.

У цей історичний період особливо актуальними стають усілякі тоніки для підтримання краси. Один з найвідоміших – вода Сулеймана – сприяв видаленню утворень на шкірі (плями, бородавки, веснянки). Засіб дуже дієвий, але через те, що в ньому містилися ртуть, сірка і скипидар, він виявився ще й вкрай шкідливим. Його застосування призводило до серйозних пошкоджень шкіри.

До речі, на території України жінки тоді також не відмовлялися від розписування обличчя, але вони користувалися рослинними фарбами – сажею, вугіллям, рум’янець наводився буряком.

У моді було білитися так сильно, щоб походити на розмальованих ляльок. Крім того, слов’янки розмальовували собі шию та руки білою, червоною, блакитною та коричневою фарбами, також фарбували брови та вії, до того ж, за спостереженнями сучасників, найпотворнішим чином: чорнили світлі, білили чорні. До речі, ця риса і до сьогодні простежується у поведінці української жіночки, якій завжди хочеться мати протилежну зовнішність: якщо волосся пряме, хочу хвилясте, якщо обличчя кругле, хочу худе тощо.

Цікаво, що навіть ті жінки, які знали, що вони красуні без додаткових прикрас, мусили білитися та рум’янитися, аби з них не насміхалися.

Взагалі майже при всіх дворах 16-17 ст. ненафарбоване обличчя вважалося потворним, а відсутність косметики – моветоном.

портрет Симонетты Веспуччи

Волосся Венери

Еволюцію перукарського мистецтва епохи Відродження відображено на полотнах Сандро Боттічеллі. Особливо на портреті Сімонетті Веспуччі 1485 року – до речі, саме вона стала моделлю для відомого шедевру «Народження Венери». На цьому портреті можна помітити, якими складними часом були жіночі зачіски. Відкритий лоб, прямий проділ, прикрашений перлами, локони завиті дрібними хвилями. Широке пасмо збоку плавно проходить через середину коси, покладеної на потилиці у вигляді обруча, щоб закінчитися вільно спадаючими завитками. В середині коси пучком укладені локони, перехоплені стрічкою. По спині спускається розпущений пучок волосся, перехоплений навхрест стрічкою, а ліворуч – тонка коса, прикрашена перлами. Довершує цей шедевр перукарського мистецтва тонкий локон, покладений на манер готичного барбета під підборіддям.

Ботичелли Рождение Венеры

Колір Тиціана

Щодо догляду за волоссям, то в епоху Ренесансу це було ледь не найголовнішим.

Чернець валламброзаського ордену Аньоло Фіренцуола в трактаті «Про красу жінок» дає нам своє уявлення про ідеал краси на той час: «Цінність волосся настільки велика, що, якщо красуня прикрасилася золотом, перлами і одяглася в розкішну сукню, але не дала ладу своєму волоссю, вона не видається ні гарною, ні ошатною… волосся жінки має бути ніжним, густим, довгим, хвилястим, кольором воно має уподібнюватися до золота, або ж меду, або ж палаючим променям сонячним».

Тобто в моді був особливий, улюблений венеціанками золотисто-рудий колір волосся, – той, що пізніше стали називати «кольором Тиціана». Такий колір є обов’язковим штрихом для красуні епохи Відродження: «тонке і світле, схоже або на золото, або на мед, сяюче подібно до сонячних променів, кучеряве, густе й довге, розсипане по плечах хвилями» – так писав у своєму «Трактаті про красу і любов» Агостіно Ніфо у 1539 р.

До речі, в Італії дами готові були годинами сидіти в закритих будочках на дахах будинків, підставивши під промені палючого сонця волосся, змочене різними знебарвлювальними розчинами, в надії отримати яскравий золотистий колір з рудим відтінком. З цією ж метою використовувалися і широкополі капелюхи без тулії. Волосся розкладалося на крисах для природного знебарвлення сонцем, тоді як широкі криси захищали обличчя від засмаги.

Найчастіше волосся фарбували таким чином: лугом, зробленим з деревної золи, їх знебарвлювали, а потім покривали відповідним барвником – шафраном, куркумою, ревенем, сірою або хною. Через регулярне миття голови лугом волосся нерідко випадало, але закоренілих модниць це, звісно, не зупиняло.

Епіляція або інквізиція?

Зайва «волосатість» на жіночому тілі у ті часи не віталася. Література епохи Відродження пояснює епіляцію гігієнічними і медичними причинами. В андалузького автора Джентілле (1529 р.) є свідчення, що відсутність волосся на тілі – це профілактика педикульозу і захист від бруду. Роль епілятора відігравав звичайний пінцет. Крім грубого механічного способу застосовувалися спеціальні мазі, до складу яких входили сало, гірчиця, спирт та інші інгредієнти.

Погане повітря міняємо на хороше

З появою нового методу перегонки в 17 ст. розквітло виробництво парфумів на спиртовій основі. Популярність ароматичних масел, помад і лосьйонів була простою неймовірною. Не дивно, що парфумери навіть змогли створити власну гільдію. До того ж люди часів Відродження думали, що парфуми і вишукані аромати зможуть захистити їх від низки хвороб, що нібито викликаються «поганим» повітрям.

духи в средние века

***

Хоча Ренесанс ставив перед собою мету відродити цінності античності, в плані доглядової косметики люди Відродження пішли зовсім в інший, і не в найкращий бік. Все ж таки молоко 100 ослиць якщо не допоможе, то хоч не нашкодить. А ось домагатися сонячного удару на даху, щоб з брюнетки стати рудою, або вибілювати шкіру обличчя свинцем – для сучасної жінки звучить як варіант страшної тортури. І якось раптом мода на природність, рух «старіти красиво» і заклик психологів любити себе такими, якими ми є, набувають більшої глибини.

пряные запахи

Продовження – у наступному номері.

Джерела:

  1. Делюмо Ж. Цивілізація Відродження / Пер. з франц. І. Ельфонд. – Єкатеринбург: У-Факторія, 2006. – 720 с.
  2. Козьякова М. І. Історія. Культура. Повсякденність. – М.: Згода, 2013. – 525 с.
  3. Фукс Е. Історія моралі. Том 1. Епоха Ренесансу. – 2016.
  4. Чемберлін Е. Епоха Відродження. Побут, релігія, культура. – 2006.

Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook