Сьогодні:23 September, 2020
старинная аптека

Цицерон, зелені шишки та півники «од болю глови»: мандруємо в аптечне минуле Тернополя

Зі світового досвіду ми знаємо, що фармацевти винайшли шоколад і марципан, вигадали декілька популярних бальзамів, «кока-колу» і навіть вдосконалили голубину пошту! А ще писали картини і ставали політиками. Тобто різними шляхами доводили, що професія аптечного працівника – не тільки творча, але й багатозадачна. І українські колеги – не виняток. Адже з давніх часів вони поєднували роботу цирульника, лікаря та провізора. Що з цього вийшло, можна дізнатися з історії аптечної справи такого чудового міста, як Тернопіль.

Дурна кров

Аптечна традиція Тернопільщини налічує не одне сторіччя. Почалося все 1648 року, коли аптекар на прізвище Sobieraj відкрив першу аптеку в княжому граді Теребовлі – столиці повіту, до якого в ті часи входив Тернопіль. Доти роботу аптекарів часто виконували цирульники: для лікування хвороб вони найчастіше використовували кровопускання, що вважалося універсальним способом подолати будь-яку недугу. Імовірно, саме тому засновник Тернополя Ян Тарновський зобов’язував місцеві аптеки за всяку ціну утримувати в штаті хоча б одного перукаря і за сумісництвом лікаря. Часто і ліками, і зачісками, і кровопусканням займалася одна й та сама людина. Тобто тут поголив, там лікарські засоби відпустив. А якщо клієнти «довели» своїми забаганками, пустив кров хворому – і одразу легше стало на душі 😉

А ще українські фармацевти минулого були дантистами і банщиками. При цьому до кола їхніх обов’язків входило не лише шмагати спини березовими віниками та піддавати пари, але й робити масаж проблемних зон клієнтів. А ще займалися малою хірургією: вправляли вивихи, накладали пов’язки у разі переломів і ран. І, звичайно, ставили кровососні банки, щоб вийшла «дурна» кров. Згодом цей метод розкритикували, оскільки нібито через нього поширився сифіліс. До того ж стало зрозуміло, що пускання крові – не панацея.

І поступово викристалізувалася більш чітка спеціалізація. Проте остаточно провізор у нинішньому розумінні цього слова посів своє законне місце наприкінці XVIII ст. – саме до цього періоду належать перші згадки у пресі про стародавні тернопільські аптеки.старый Тернополь

Цікавою тодішньою традицією було утримання при цих закладах спеціальних аптекарських городів, де вирощували лікарські трави для виготовлення ліків. Такий город тодішньої аптеки Фукса розташовувався, наприклад, майже навпроти нинішнього будинку, де розміщена Тернопільська обласна рада й адміністрація.

Пан магістр у пошуках шляху

Найдавніша аптека міста, про яку до нас дійшли докладні відомості, розташовувалася на вулиці Старий Ринок і називалася «Аптека Фрейденталь» – за ім’ям власника, людини виняткової ерудиції та справжнього підприємця. Він першим в українській історії фармації з метою збільшення продажів придумав ввести в аптечний асортимент супутні товари на кшталт спеціального дитячого мила і смачних лікувальних льодяників із хвойним смаком у формі зеленої шишки з білосніжною присипкою. Ці цукерки стали «власною торговою маркою» аптеки, оскільки дуже подобалися дітям і справді допомагали від кашлю.

Петро Бекесевич

Петро Бекесевич

У повоєнний час славнозвісний фарм­заклад був відомий уже як «Аптека Бекесевича», хоча офіційно називався «Під білим орлом».  До речі, в Галичині в ту пору найменування аптек дуже часто починалися з прийменника «під»: наприклад, у Львові – «Під золотим левом», «Під угорською короною», «Під святим Миколаєм», в Івано-Франківську – «Під Божим провидінням», «Під якорем», «Під зіркою» тощо.

Борщ з аптеки

Содову воду (відому ще як зельтерівська) у Тернополі у 60-х роках ХІХ ст. можна було придбати лише в аптеці. І тільки у 1870 році міська рада ухвалила рішення про будівництво кіоску для її продажу у скверику на вул. Міцкевича (тепер бульвар Т. Шевченка), а потім і на Ринку.
• Крім аптек, у місті були ще й так звані аптекарські магазини-дрогерії, де продавали найнеобхідніші готові ліки, парфуми на вагу і навіть солістат (виннокам‘яна кислота) для заправки борщу.Тарнополь

Аптечна справа Тернопільщини до 1939 року залежала тільки від приватних аптечних підприємств. Приватна аптека на той час мала гарний рекламний фасад, добре обладнані торгові зали, в ній працювали наймані працівники. Ліки коштували доволі дорого і по суті не були доступні широким верствам населення, високою була і «такса лаборум» (вартість за виготовлення ліків). Також на той момент у Тернопільському воєводстві не було магазину хірургії та оптики, тому, аби купити пінцет чи окуляри, потрібно було їхати у місто Львів.

Отже, першою аптекою міста, починаючи з 30-х років XX ст., завідував відомий у Тернополі фармацевт, магістр Петро Бекесевич, якого всі шанобливо величали «пане магістр». В «Аптеку Бекесевича» з’їжджалися люди з усього Тернопільського повіту. Петро Васильович з великою увагою ставився до кожного рецепта, він був упевнений, що саме з рецепта починається шлях до одужання пацієнта. Також він вважав, що лікарські рослини Тернопільщини – це справжній медичний скарб, тому скрупульозно їх вивчав. Поступово Петро Бекесевич зібрав рідкісну колекцію зошитів із тисячами оригінальних рецептів і описів, які стали в пригоді нащадкам української аптечної справи.

Уже тоді фармацевти розуміли: клієнт – головна цінність, і тому важливо, щоб він запам’ятав аптеку. І повернувся саме до неї. Ось чому над ґанком аптеки «Під білим орлом» було розташовано вивіску з написом латиною: Mens sana in corpore sano, що означає «У здоровому тілі – здоровий дух». Про те, що в аптеку зайшов відвідувач, сповіщав дзвіночок над вхідними дверима.

Аптеку Бекесевича було обставлено старовинними австрійськими меблями XIX ст., і відвідувачів урочисто-безмовно зустрічали бюсти видатних лікарів стародавнього світу – Гіппократа і Галена. А також бюст великого оратора і філософа Цицерона – своєрідний натяк на те, що фармацевти тут уміють спілкуватися з клієнтами.

А за скляним віконцем усім на подив кипіла робота: фармацевтичні працівники терли порошки, готували мазі, чаклували над мікстурами, які неодмінно розливали у пляшки з коричневого скла (щоб світло не зіпсувало зілля) з «дзьобиком» (так легше рахувати кількість крапель). Цінники вирізали зі щільного паперу у формі кленового листя – це надавало закладу святкового вигляду. Ще до війни в «Аптеці Бекесевича» готували порошки «од болю глови». Вони називалися «півники» («когутик»), бо були упаковані в конверти із зображенням півня. Взимку тут вмикали електролампи, біля яких клієнти гріли руки, перед тим як подати через віконце свій рецепт. Тобто клієнторієнтованість вже тоді була головним принципом роботи зразкових українських аптек.Перль

Незабуті імена історії Тернополя

Не менш цікавими за становлення аптечних закладів є фігури, які сприяли розвитку фармації на Тернопільщині.
Зокрема, вагому роль у цьому процесі відіграв Михайло Перль – син єврейського письменника, громадського діяча, теолога і просвітителя Йосипа Перля. Михайла вважають першим аптекарем серед євреїв Австрійської імперії та засновником фармації в місті. До цього часу ліцензії на управління аптеками євреям не видавалися. Михайло Перль пішов із життя 23 серпня 1885 року у віці 82 років, з яких 60 він віддав фармацевтичній просвіті. Він очолив школу, а після смерті залишив свій маєток громаді. Родина Перля в Тернополі не мала продовження, але вдячні містяни на честь двох її відомих представників назвали вулицю. Юліуш Францоз, власник «одвічної аптеки», був послідовником відомого єврейського фармацевта.

Петра Бекесевича дуже поважали в місті, його справа процвітала. Проте після зміни влади всі приватні структури автоматично стали державними. І він був змушений продовжувати практику вже в міській аптеці № 1, але не на старому місці, а на вулиці Руській, майже навпроти Надставної церкви.

З попереднього місця аптеку перенесли, бо Старий Ринок було фактично зруйновано під час Другої світової війни. Сюди ж було перенесено й старовинне аптечне обладнання, якого вже, на жаль, немає. Хоча могла бути аптека-музей. Власне, будинок першої аптеки Тернополя у дещо зміненому вигляді зберігся й досі. Тепер тут діє обласний фізкультурний диспансер. Це єдина будівля, яка залишилася від ринкових споруд.

Одвічна аптека

Інший аптечний заклад, що має важливу історичну цінність, розташовувався в післявоєнному Тернополі на вулиці Качали. Перші згадки про нього, як і у випадку з «Аптекою Фрейденталь», належать до кінця XIX ст.

Тоді аптека розміщувалася в магістратурі (тепер тут сквер з пам’ятником О. С. Пушкіну), а 1933 року переїхала в будинок на розі вулиць Опільського і Качали. Відтоді аптека обслуговує місцевих жителів: вічний двигун фармації працює чітко і бездоганно, без будь-яких збоїв і форс-мажорів. Прибіжиш сюди глухої ночі, натиснеш на дзвінок, назустріч тобі – привітний фармацевт або провізор: запитає, порадить, допоможе.Тернополь

На вулиці Перля (у районі сучасного головного корпусу медичного університету) функціонувала окружна аптека, яка відпускала ліки за зниженою ціною для учнівської молоді. В аптеці Юліуша Францоза на початку ХХ ст. можна було не тільки придбати ліки, а й зробити необхідні аналізи: при аптеці діяла хімічна лабораторія. Також тут розташовувався склад ліків, мінеральних вод, субстанцій для ванн, а крім того, реактивів для фотографій, ветеринарних препаратів і засобів побутової хімії.
***
Минуло кілька сторіч з моменту зародження тернопільської фармації. Історія зробила повне коло, але повернулися приватні аптеки до Тернополя вже збагаченими досвідом сучасної аптечної справи. Проте пам’ять про цікаве аптечне минуле залишається просто тут, на українських вулицях. І створює дивовижну ретроспективу.

У статті використано матеріали бібліотеки Тернопільського національного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського.
Використані джерела:
Марчукова С. М. Медицина в дзеркалі історії. – М. : Європейський дім, 2003. – 272 с.;

Бенюх Н. Історія фармації Галичини. – Львів, 1999;
Занфирова Т. А. и др. Правовое регулирование медицинской деятельности в Украине: генезис и тенденции развития. – 2009.


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook