Погляд на захворювання через призму мистецтва

Мистецтво і література завжди відображали, навіть загострювали, реалії часу. Культура повсякчас була живим зліпком епохи. А оскільки людство хворіє безперервно, то його хвороби теж стали складовою світової літератури, мистецтва й музики, тлом, на якому розгортаються драми і трагедії окремих людей та цілих епох.

Найбільше згадок та артефактів у світовій культурі залишили інфекційні хвороби, через масовість захворювання і страх, який приходив разом з ними. Епідемії та пандемії, що котилися світом, часом забирали більше життів, ніж війни й природні лиха, змінюючи повністю обличчя міст і країн, руйнуючи попередній устрій життя. Тому пропоную почати нашу пізнавальну мандрівку саме з них – інфекційних хвороб.

Чума

Нагадаю, що це бактеріальна інфекція, яку викликає бактерія Yersinia pestis. Захворювання з природних вогнищ передається через укуси бліх, повітряно-крапельним (легенева форма) та аліментарним шляхом. Уражає лімфовузли (бубонна форма), легені (легенева форма) та організм у цілому (септична форма). Супроводжується лихоманкою, інтоксикацією, має високу летальність, особливо в еру до винайдення антибіотиків ^[1].

Один з найдавніших описів чуми є в «Історії Пелопонеських війн» Фукідіда ^[2], де він описував, як чума забрала тисячі життів в Афінах. У поемі Гомера «Ілліада» Аполлон насилає чуму на грецьке військо. У «Царі Едіпі» Софокла Фіви страждають на чуму як кару богів. Клавдій Гален у своїх творах описував «чуму Антоніна».

Поширення «чорної смерті» (так у Середньовіччі називали чуму) у Європі ХІV сторіччя змальоване в «Декамероні» Джованні Бокаччо: «Не допомагали ані лікарі, ані ліки. Чи то хвороба була невиліковна, чи невігластво тих, хто лікував… З’являлися якісь пухлини, народ називав їх чумні бубони» ^[3]. Епідемія перемістилася в малюнки, гравюри та картини, де зображали лікарів у характерних костюмах із плащами й маскою у вигляді пташиного дзьоба. У маску клали ароматичні трави, що були покликані захистити від «міазмів» лікаря чи священника, які взаємодіяли з хворим. Характерне тогочасне мистецтво – гравюра «Танок смерті» Міхаеля Вольгемута.

Із більш сучасних і відомих авторів варто згадати твір «Чума» Альберта Камю. Цей роман на тлі чуми – про сприйняття людиною екзистенційних викликів і способу їх проживати. У романі події відбуваються 1944 року в алжирському місті Оран ^[3].

Однією з найкращих екранізацій на цю тему є фільм Інгмара Бергмана «Сьома печатка», що отримав приз Канського кінофестивалю. Сама ідея зняти фільм виникла у Бергмана, коли він споглядав фреску «Смерть, що грає в шахи» в церкві Тебю неподалік Стокгольму ^[3].

У романі Арчібальда Кроніна «Ключі від царства» з епідемією чуми в Китаї бореться молодий священник-місіонер. Чума також описана Даніелем Дефо в його «Щоденнику чумного міста» про Лондонську чумну епідемію та Алессандро Мандзоні в романі «Заручені». Бажаючі можуть також почитати на цю тему Кенні Фолетта «Світ без кінця» (2007) про чуму в XIV столітті та Конні Вілліса «Книга судного дня» (1992) про подорож у часі в період «Чорної смерті».

Холера

Це захворювання, яке викликає холерний вібріон, супроводжується блювотою, діареєю і викликає сильне зневоднення, яке і призводить до смерті ^[1]. Передається фекально-оральним шляхом.

І це був другий бич людства, описаний у художніх творах. Холера вимагала зміни соціальних норм, санітарних правил та життя людей загалом, бо поширювалася переважно через воду, забруднену нечистотами. У романі Сомерсета Моема «Розмальована вуаль» молодий лікар-бактеріолог із дружиною приїжджає в глуху китайську провінцію для боротьби з епідемією холери, і їхня особиста драма розгортається на тлі людей, які помирають просто на вулицях. Лікар запровадив санітарні й карантинні заходи, що допомогли зупинити епідемію, але помер, не побачивши її кінця. Цей роман екранізовано, фільм «Розмальована вуаль» вийшов на екрани 2007 року.

Холера також стає основним тлом роману Габріеля Гарсія Маркеса «Кохання під час холери» (1985) та новели Томаса Манна «Смерть у Венеції» (1912), де він як метафору використав реальну епідемію у Венеції 1911 року. Роман Маркеса екранізовано 2007 року, фільм так і називається – «Кохання під час холери».

У романі Жана Жіоно «Вершник на даху» ^[3] описана холерна епідемія 1832 року в Провансі (екранізація Жана Поля Раппно побачила світ 1995 року).

Історія про кохання послушниці монастиря та студента, що набуває особливого драматизму на тлі Сицилійської холерної епідемії 1854 року, розгортається в романі Джованні Верга «Історія чорної шапочки». Цей роман був екранізований Франко Дзеффіреллі 1993 року під назвою «Горобець» ^[3].

Із сучасних авторів варто згадати Грегорі Девіда Робертса, який у своєму відомому романі «Шантарам» (2003) торкнувся, зокрема, епідемії холери в нетрях індійського мегаполіса.

На тему холери існують навіть мультфільми, наприклад «Історія холери» (2011) ізраїльського аніматора Йоні Гудмана.

Оскільки холерні епідемії часто траплялися і на території сучасної України, згадки про них також знайшли своє відображення в літературі та творчості таких письменників, як Микола Гоголь («Записки божевільного»), Андрій Чайковський («Олюнька», про холерну епідемію в ХІХ столітті в Самборі) та Олександр Рекемчук («Банкет в Одесі після холери», епідемія 1970 року).

В образотворчому мистецтві холерні епідемії залишили слід у гравюрі Альфреда Ретейля «Смерть-убивця» (епідемія холери 1831 року), карикатурах Джорджа Крукшенка (1832 р.).

Грип -«іспанка»

Це була масштабна епідемія грипу з ускладненнями у вигляді пневмоній та великих кровотеч, що супроводжувалася високою летальністю саме серед здорових працездатних осіб віком 20-40 років. «Іспанка» уразила Європу в 1918-1920 роках, зібравши близько 40-50 млн жертв ^[3], що в рази перевищувало кількість жертв Першої світової. І, звичайно, вона не могла не знайти свого відображення в дзеркалі мистецтва.

Найвідоміший твір на цю тему – новела Кетрін Енн Портер «Блідий кінь, блідий вершник». Цей твір вважають одним з найкращих описів хвороби у світовій літературі, де на грип хворіє молода дівчина Міранда. «Іспанка» побічно, але згадується у творах Е. М. Ремарка (наприклад, «Чорний обеліск»), Ернеста Гемінгвея.

Туберкульоз

Повільна смерть, що вбивала не гірше за попередні епідемії, особливо людей, ослаблених недоїданням, поганими побутовими умовами та війнами. У творах письменників він часто згадувався під назвою «сухоти», і не було, мабуть, жодного автора, який хоча б дотично не згадав про цю ознаку часу. На туберкульоз хворіло стільки письменників, поетів та художників, що ним практично пронизана вся культура ХІХ – початку ХХ століття. Ось далеко не повний перелік прізвищ ^[4]: Леся Українка, Володимир Вернадський, Михайло Коцюбинський, Джордж Байрон, Роберт Стівенсон, Енн Бронте, Андре Жид, Франц Кафка, Олександр Бєляєв, Шолом-Алейхем, Фрідріх Шиллер, Фредерік Шопен, Нікола Паганіні, Йозеф Гайдн, Карл фон Вебер, Бенедикт Спіноза, Альберт Камю, Степан Руданський, Ілля Ільф, Олександр Грін, Борис Грінченко та інші. Не дивно, що туберкульоз прийшов на сторінки багатьох творів.

Багато з вас читали трагічний опис перебігу туберкульозу легень у головної героїні роману Еріха Марії Ремарка «Три товариші» – Пат Гольдман. Лихоманка, слабкість, легенева кровотеча і необхідність лікування в гірському санаторії, куди приїздить більше людей, ніж повертається назад. У той час, еру до антибіотиків, як видно з роману, основними методами лікування були кліматотерапія та пневмоторакс, але й вони лише сповільнювали процес. У цього ж автора є й інший твір – «Життя в позику», де головна героїня Ліліан Дункерка хворіє на термінальну форму туберкульозу.

Також туберкульозний санаторій, але в Давосі, є основним місцем дії в романі Томаса Манна «Зачарована гора», де хвороба виступає основною метафорою часу в Європі перед Першою світовою.

Твір Олександра Дюма-сина «Дама з камеліями» навіть романтизує хворобу, надає героїні Маргариті Готьє образу прекрасної, ніжної, слабкої і приреченої жінки, життя якої пронизане трагізмом швидкоплинності.

У «Знедолених» Віктора Гюго від сухот помирає героїня Фантіна, а в романі Шарлоти Бронте «Джен Ейр» – подруга головної героїні по школі Гелена Бернс.

Туберкульоз став основою трагедії в опері «Травіата» Джузеппе Верді (Віолета Валері) та опері «Богема» Джакомо Пуччіні (Мімі).

До цієї теми зверталися багато художників, зокрема, Клод Моне («Каміль Моне на смертному ложі»), Едвард Мунк («Хвора дівчинка») та Крістобаль Рохас («Бідність»).

Ця стаття була б неповною, якби ми не згадали про неінфекційні внутрішні хвороби, такі як подагра чи інсульт, добре зрозумілі читачу в усі часи.

Подагра

У Середньовіччі та в епоху Просвітництва подагру вважали хворобою багатих людей. Адже це порушення обміну речовин, унаслідок якого в навколосуглобових тканинах відкладаються кристали сечової кислоти. А вона своєю чергою утворюється під час споживання їжі, що багата на пурини – червоне м’ясо, молоде м’ясо, вино, пиво, пасльонові. Таку їжу могли дозволити собі не всі. Саме тому подагру називали «хворобою аристократів», «хворобою королів», «панською хворобою». Класичний початок подагри – запалення першого плюсне-фалангового суглобу стопи, що супроводжується набряком, почервонінням і болем. Саме така клінічна картина знайшла своє відображення на творах Яна Стена «Хворий старий», Джеймса Гілрея «Подагра», «Пунш лікує подагру, коліки та туберкульоз», Вільяма Хогарта «Шлюбна угода», Франца Франкена Другого «Смерть і торговець», Генрі Банбері «Походження подагри», Томаса Роулендсона «Консультація або Остання надія», Джорджа Крукшанка «Перше знайомство з подагрою» ^[5]. На всіх цих картинах зображені люди старшого віку з ногою, обмотаною бинтами чи вкладеною обережно на подушечку, на обличчях – вираз страждання від болю.

У літературі опис людини, яка страждає на подагру, трапляється ще частіше. Наприклад, сер Лестер Дедлок із «Холодного дому» Чарльза Діккенса – класичний образ подагричного аристократа. Також яскравий нарис образу подагрика – сквайр Брамбл у романі «Пригоди Гамфрі Клінкера» Тобіаса Смоллета та головні герої Сомерсета Моема в «Гострому краї бритви» і «Пирогах і пиві». Подагра трапляється у творі Арчібальда Кроніна «Цитадель» та в Артура Конан Дойла в «Пригоді з відсутнім напівзахисником».

Ендемічний зоб

Згадується у п’єсі «Буря» Вільяма Шекспіра в описі гірських жителів з «горбами на горлі». На багатьох картинах Середньовіччя зображені жінки з розширеною шиєю, що дотично може вказувати на наявність зобу. В ендемічних районах така зовнішність була цілком нормальною і не привертала особливої уваги. Таких жінок можна побачити на картині Лукаса Кранаха Старшого «Мадонна з дитям», Артемізії Джентілескі «Автопортрет» тощо.

Порфірія

За цієї генетично обумовленої патології відбувається посилене утворення порфірину в кістковому мозку внаслідок недостатності уропрофіроген-3-синтетази. Основними симптомами є фоточутливість та фотодерматози, що виникають під впливом сонячного світла; гемолітичні кризи та гемолітична анемія (яку раніше лікували вживанням крові); сеча червоного кольору; червоне забарвлення зубів. Найбільш розповсюдженою порфірія була серед жителів Трансильванії через близькоспоріднені шлюби. Саме так з’явилися легенди про вампірів, які лягли в основу романа Брема Стокера «Дракула». Як ми тепер розуміємо, вампірами вважали людей, хворих на порфірію. Дещо менш відомі твори «Вампір» Джона Полідорі, «Кармілла» Ле Фаню, «Інтерв’ю з вампіром» Анн Райс.

Онкологічні захворювання

Тема болюча і часом табуйована, хоча написано і знято про неї немало. Наприклад, роман Джона Гріна «Винні зірки» з однойменною екранізацією, про підлітків, які борються з раком, а також дружать і кохають. Тема онкологічного захворювання і життя з ним піднята в творах Еріка Емманюєля-Шмітта «Оскар і рожева пані» (повість у вигляді листів 10-річного хлопчика Оскара, хворого на лейкемію); Пола Каланіті «Коли подих стає повітрям» (мемуари нейрохірурга, хворого на рак легень) тощо.

Інсульт

Або говорячи застарілою книжковою мовою – апоплексичний удар, – теж не лише гарний літературний прийом, але і свідчення про захворювання, що часто уражало людей у часи, коли підвищений артеріальний тиск лікувався переважно кровопусканнями, а кардіологічні проблеми – настоянками строфанту та дигіталісу. Клінічна картина інсульту простежується в короля у трагедії Вільяма Шекспіра «Генріх Четвертий»; у романі «Холодний дім» Чарльза Діккенса у сера Лестера Дедлока (з огляду на перебіг – це ішемічний інсульт); та в героїні того ж Чарльза Діккенса місіс Клеопатри Сьютон (також ішемічний інсульт із порушенням мовлення).

У романі Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто» описано один з найбільш драматичних синдромів у неврології – синдром «запертої людини» внаслідок перенесеного інсульту в Нуартьє де Вільфора. Така ж клінічна картина присутня в романі Еміля Золя «Тереза Ракен».

Інфаркт

Якщо не брати випадків миттєвої кардіальної смерті, то найкраще описаний інфаркт і його перебіг за відчуттями самого недужого у Нодара Думбадзе в його повісті «Закон вічності». Головний герой потрапляє з гострим інфарктом в інфарктне відділення, де знайомиться ще з трьома хворими зі своєї палати – дуже різними за соціальним статусом та біографіями, яких об’єднала хвороба.

Об’єм статті не дозволяє згадати ще сотні таких цікавих випадків, але, найімовірніше, уважний читач згадає їх сам і це стане частиною захопливої розвідки у світ культури і ще однією можливістю глянути на твори мистецтва нетривіально, під професійним кутом. У книжках, картинах, музиці є багато шарів, які можна безперервно відкривати, вивчаючи не лише самі захворювання і художні прийоми, які реалізовано з їхньою участю, але і стан медицини в різні часи, погляд людини на хвороби та методи боротьби з ними, весь той шлях людства через біль і страждання, який народив світ, у якому ми зараз живемо.

---