Що таке панічні атаки та чи можна їх позбутися?

«Порадьте дієве заспокійливе!» – у наш час це один з найбільш частих запитів в аптеці. Деякі відвідувачі навіть про свої діагнози розповідають: «В мене вегетосудинна дистонія», «тривожний розлад», «потерпаю від панічних атак» тощо.

Тому фармацевтам, які постійно контактують з пацієнтами, варто бути обізнаними на подібних станах адже клієнти їм довіряють. І нерідко воліють вирішити свою проблему саме в аптеці, не звертаючись до лікарів. Отже вкрай важливо розуміти, коли насправді можна обмежитесь власною рекомендацією а коли слід бути наполегливим, терпляче роз’яснюючи пацієнтові важливість візиту до лікаря.

Неіснуючий діагноз

Пам’ятаєте, як ексміністерка охорони здоров’я Уляна Супрун публічно заявила, що такого звичного для нас діагнозу, як «вегетосудинна дистонія» або ВСД насправді не їснує. За сміливість чиновниця отримала чимало хейту, однак вона не помилялася. Вегетосудинна дистонія (дисфункція вегетативної нервової системи, нейроциркуляторна дистонія) – не діагноз, а назва синдрому, під якою, ніби під парасолею ховається цілий комплекс скарг та симптомів. Ось вони:

• віідчуття тривоги та неспокою, нестачі повітря та «клубка в горлі», тремтіння рук, порушення сну;
• скарги на прискорене серцебиття, «стрибки» тиску, біль в ділянці серця (при нормальній ЕКГ);
• відчуття дискомфорту в ШКТ, закрепи або проноси, метеоризм, печія;
• запаморочення, підвищена температура тіла за відсутності запальних процесів в організмі [3].

Безліч неприємностей, чи не так? Однак до чинної Міжнародної класифікації захворювань 10-го перегляду (МКХ-10) така патологі я як ВСД не увійшла. Не увійде вона й до оновленої версії (МКХ-11). Тож термін «ВСД» не застосовується у світовій медицині й користується популярністю лише в пострадянських країнах .

Натомість в DSM-5 (Diagnostic and Statistical Manual of mental disorders тобто в американській номенклатурі психічних розладів) фігурує діагноз «панічний розлад», що тотожний «нашій» ВСД [6].

Панічний розлад – захворювання, що проявляється появою панічних атак (ПА) з різною частотою та тривожним очікуванням цих атак у періоді між нападами [5].

Походження терміна «панічний розлад» пов’язують із давньогрецькою міфологією, а саме з Паном – козлоногою істотою, великим поціновувачем німф, сопілки й алкоголю. Пан активно займався тим, що нині називають «харасментом», однак загалом був доволі миролюбним. Проте його незвичайний зовнішній вигляд і раптова поява часто спричиняли в інших напад страху. Власне, в оповідках про Пана давні греки першими описали феноменологічну техніку психовегетативних пароксизмів, які в наш час отримали назву «панічних атак» [2].

Панічні атаки – напади раптової тривоги, що проявляються низкою фізичних відчуттів і страхом втрати контролю над своїм станом, страхом втрати свідомості, страхом збожеволіти або страхом смерті [5].

Відповідно до критеріїв DSM-5, панічний розлад передбачає появу протягом місяця одного або більше нападів, що супроводжуються щонайменше чотирма наступними симптомами:

Читайте також:
Я винний у тому, що живий

• збільшенням частоти серцевих скорочень; біллю або дискомфортом в грудній клітині;
• пітливістю;
• тремором;
• відчуттям нестачі повітря, задухою;
• нудотою чи дискомфортом у животі;
• запамороченням, знепритомненням;
• дереалізацією чи деперсоналізацією (відчуттям нереальності);
• страхом втратити контроль або збожеволіти, страхом смерті;
• онімінням чи поколюванням в кінцівках;
• відчуттям ознобу або жару (AmericanPsychiatricAssociation, 2013) [7].

Напад триває приблизно 10–30 хв, хоча може бути й більш тривалим.. Напади паніки (важкої тривоги) не обмежуються певною ситуацією чи обставинами, тому є непередбачуваними. Під час панічної атаки (ПА) хворі відчувають різко наростаючий страх і вегетативні симптоми, які призводять до того, що хворі квапливо покидають місце, в якому перебувають, наприклад, автобус, метро, людський натовп тощо, а згодом намагаються уникати таких ситуацій (що, до речі, не призводить до зникнення ПА).

У пацієнтів з панічним розладом виникає страх повернення нападу, що призводить до серйозних змін у поведінці. Такі люди стають більш тривожними, пасивними, залежними та замкненими. Це погіршує їхні соціальні ролі, обмежує активність та комунікації тощо. Людина почувається так, ніби ходить по замкненому колу (мал. 1). Тривогу підсилює очікування повторення неприємних симптомів та відчуттів, що сприймаються людиною як дещо надзвичайне.

Малюнок 1.

Механізм розвитку ПА запускається завдяки неправильному трактуванню власного стану та думок. Якщо початкові симптоми сприймати як щось тимчасове, як ознаки тривоги і не більше, то тривога певний час триватиме, але вона мине й паніка не виникне. Однак коли людина трактує свої переживання (тривогу) як сигнали наближення чогось катастрофічного – втрати свідомості, інфаркту тощо – це перший крок до розвитку панічного розладу.

Наскільки розповсюджені панічні розлади?

Нажаль, такі стани зустрічаються дуже часто. За оцінками ВООЗ, у період з 1990-го по 2013 рік кількість людей, що страждають від депресії та/або тривожних розладів, зросла майже на 50%: з 416 млн. до 615 млн. осіб! Це складає близько 10% населення світу, втім під час надзвичайних ситуацій їх стає ще більше – такі розлади спостерігаються в кожнї п’ятої людини [1]. Отже, беззаперечним є факт, що зовнішні фактори провокують розвиток психічних захворювань, зокрема й панічних атак (мал. 2).

Причини панічних атак

В основі синдрому панічних атак лежать розлади особистості, що проявляються у складних взаємовідносинах з оточуючими, в нерозумінні своїх почуттів, у невирішених внутрішніх конфліктах, пов’язаних із сепарацією (психологічне відділення від батьків) та автономією (наслідок сепарації – самостійність) або сексуальністю.

Малюнок 2.

Несвідомі фантазії й афекти, які раптово звалюються на людину, сприймаються як вкрай небезпечні, що потребують особливого психологічного захисту. Звичайні захисні механізми психіки, такі як заперечення або маскування сильних емоцій, що відчуває людина, вже не справляються. Тож несвідомо вмикаються неадекватні захисти – негативні почуття часто підміняються занепокоєнням і стурбованістю про близьких, а також постійними спробами нав’язати допомогу іншим. Використовуючи неадекватні захисти, людина починає уникати своїх справжніх емоцій, що призводить до розвитку симптомів панічного розладу [4].

Як позбутися панічних атак?

Чи можна самотужки приборкати панічні атаки? Доцентка кафедри загальної та клінічної психології Прикарпатського національного університету, кандидатка психологічних наук, психодинамічно орієнтована психотерапевтка Наталія Матейко вважає, що це вкрай важко. Тому за перших ознак панічного розладу слід звернутися по допомогу до кваліфікованого психотерапевта. Нажаль, наші люди в таких ситуаціях надають перевагу лише фармакології – біжать до невролога чи психіатра по чудодійну таблетку. Або просто до аптеки. Звісно, препарати зменшують відчуття тривоги на певний час, але проблеми не вирішують.

Природа ПА – це важкі, нерозпізнані, недиференційовані емоційні переживання, які часто можуть виникати навіть без видимої причини, оскільки їхнє коріння криється глибоко в позасвідомому. Отже, щоб дістатися його, слід налаштуватись на тривалу роботу. Здебільшого вона комплексна і передбачає поєднання різних методів лікування, наприклад самодопомоги, фармакотерапії та психотерапії.

1. Самодопомога – це різні техніки та методики, які пацієнт може застосовувати сам. Зазвичай це релаксація, контроль дихання, відволікання (дистракція), вирішення проблеми замість її ігнорування. Більш детально з методами самодопомоги можна ознайомитися у виданні Дейвіда Вестбрука «Подолати панічний розлад».
2. Фармакотерапія. Залежно від стану, лікар-невропатолог чи психіатр призначає відповідне медикаментозне лікування за визначеною схемою.
3. Психотерапія, зокрема такі її види, як когнітивно-поведінкова терапія, психоаналіз тощо.

Варто розуміти, що для подолання проблеми доведеться набратися терпіння. Втім, коли людина усвідомлює власний стан і налаштована на позитивні зміни, вони неодмінно відбуваються. І панічний розлад – не вирок, а задача, яку можна і потрібно вирішити.

Читайте також:
неДИТЯЧІ розмови

Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook

Viber    Telegram    Twitter