Сьогодні:18 September, 2020

Шедевр по сусідству, або Подорож без ночівлі

На початку весни, особливо такої теплої, як цього року, можна дозволити собі прогулянки не лише містами, а й парками. У цей час природа вирізняється особливою, майже магічною красою – крізь вологу землю пробиваються перші паростки майбутньої травички, на деревах у передчутті тепла товстішають бруньки, а люстерка водойм віддзеркалюють мінливі кольори весняного неба. Туристів ще небагато, тож можна насолоджуватися пробудженням життя без галасливого супроводу. До речі, на такі парки багата наша столиця, але сьогодні мандрівка буде трішки довшою – сідаймо в авто і гайда до Білої Церкви! Наша ціль – дендропарк «Олександрія».

Олександрія? Cherchez la femme!

Доволі давно, ще у 1774 році, польський король Август Станіслав Понятовський передав найбільше на той час Білоцерківське староство, що перебувало в складі Речі Посполитої, коронному гетьману Польщі Франтішеку Ксаверію Браницькому. За вірну, так би мовити, службу – придушення козацько-селянського повстання, відомого як Коліївщина. За декілька років Браницький взяв шлюб із племінницею російського князя Потьомкіна, фрейліною імператриці Катерини ІІ, графинею Олександрою Енгельгардт. Гонорова пані Олександра, мандруючи Європою, бачила чимало шедеврів паркового мистецтва, тож, будуючи власну резиденцію під Білою Церквою, поступатися їм у вишуканості не бажала. До того ж отримала кругленьку суму як посаг під час одруження. Отже, детально оглянувши сімейні володіння, графиня обрала для будівництва віковічну діброву за 3 км від міста. Занадто скромною пані Олександра не була, тож вмовила чоловіка подарувати маєток їй, а парк назвала на свою честь – Олександрією. Доля була прихильною до мадам Браницької – від князя Потьомкіна племінниця отримала багату спадщину, тому для будівництва резиденції запросила фахівців із Європи. Генеральний план склав француз, рослини завозили з різних країн світу, для деяких теплолюбних навіть побудували цегляний мур – щоб захищав від вітру. На території парку спорудили літню резиденцію родини Браницьких (не збереглася), Царський павільйон, у якому жили гості Браницьких – члени царської родини, та чимало інших павільйонів, колонад і скульптурних композицій.

Місцевість прикрасили каскадами ставків із джерельною водою, водоспадами та фонтанами. Подейкують, щоб уберегти від вилову рибу в ставках, Браницькі наказали засадити береги отруйними рослинами. Достеменно невідомо, чи це правда, але один з видів отруйного сумаху росте на схилах балок парку і зараз, але не варто його боятися – головне не рвати!

На жаль, під час Першої та Другої світових війн Олександрія дуже постраждала, багато будівель було зруйновано, частину дерев знищили і маєток занепав… Але парк реставрують, тож подивитися тут і зараз є на що. І часу на це потрібно чимало.

Тому вирушати з Києва краще зранку, машиною або автобусом.

Поїхали!

Комфортний «Автолюкс» від’їжджає від метро Видубичі або Теремки і долає незначну відстань у 94 км лише за годину. За зручність доведеться сплатити 150 грн. Більш заощадливий (75 грн) варіант – автостанція біля Центрального залізничного вокзалу, від якої щопівгодини курсують буси до Білої Церкви. Менше двох годин – і ви на місці. Якщо ваш кінцевий пункт у Білій Церкві – залізничний вокзал, до парку «Олександрія» рушайте маршрутним таксі № 13. З Площі Волі до дендропарку можна дістатися тролейбусами № 1 чи № 4 або автобусом № 22. Біла Церква – місто невелике, заблукати важко!

А от у самій Олександрії без карти буде нелегко, адже загальна довжина її алей становить понад 20 км і вони розгалужені, ніби гілки величезного дерева. Тож придбайте мапу парку заздалегідь або користуйтеся картами Гугл.

Розпочнемо прогулянку!

Біля головного входу туриста зустрічають бюсти поетів – Олександра Пушкіна і Тараса Шевченка. Вони тут бували, оскільки захоплювалися красою Олександрії. Пушкін навіть вірші про ці місця написав, але цитувати не буду, хто захоче – знайде в Мережі. Від входу Головню алеєю йдемо до місця, де колись стояв палац Браницьких, – «Дединець» або «Аустерія». Сьогодні можна побачити лише його залишки – фундамент і основи колон, але у планах – повне відновлення будівлі. Дорогою неможливо не помітити Ротонду, високий білий павільйон, який господиня маєтку присвятила своєму родичу, князю Потьомкіну. Кажуть, Браницька планувала побудувати тут меморіальний комплекс, щоб поховати князя, але не судилося – нащадкам залишилася лише Ротонда. Неподалік розташовано центр парку, Велика галявина – рівна, з невеликим ухилом до річки Рось територія площею близько 10 га. Саме на Великій галявині ростуть 170 видів рослин, тому її вважають рекордсменкою за кількістю видів рослин на обмеженій площі. Щоправда, навесні далеко не все це можна побачити, але гігантським осокором, найбільшим деревом парку, намилуєтесь досхочу. Це місцева дивина, адже осокору понад 130 років, а ці дерева стільки не живуть!

У південно-східній частині Великої галявини впадає в око дивна споруда. Вона напівзруйнована та ніби забута, але це не так. Будівля «від народження» має саме такий вигляд, тож і назва в неї відповідна – «Руїна». Споруда двоярусна: нижній ярус є стіною дамби Лазневого ставка, а верхній, без даху, височіє над греблею. З-під «Руїни» витікає водоспад, а неподалік, на острові Мрій, б’є фонтан. На оглядовому майданчику «Руїни» туристи зазвичай фотографуються, адже краєвиди тут неймовірні. Улітку на цьому місці заради селфі потрібно постояти в черзі, а ранньої весни – вся краса повністю до ваших послуг!

Навколо Великої галявини багато ставків – «Срібний серпанок», став Поповича, став із лебедями. Він так і зветься – Лебединий. Понад дамбою Лебединого ставка перекинуто «Китайський місток» – легка ажурна альтанка зі своєрідним дахом у стилі Південно-Східної Азії. По обидва боки мосту розмістилися скульптури – вишукана китаянка з парасолькою та китаєць з борідкою. Сюди приходять молодята, щоб зробити фото на пам’ять та доторкнутися до бороди китайця. Місцеві вважають, що такий ритуал сприяє подружньому щастю. Тож навіть якщо ви вже давно в шлюбі, теж так зробіть – щастя багато не буває!

За Лебединим ставом вас зустріне колонада «Луна». Її назва не пов’язана з Місяцем, хоч будівля і має форму півкола. Споруджена на кшталт давньогрецьких амфітеатрів колонада володіє унікальними акустичними властивостями – якщо щось пошепки сказати на одному її кінці, слухач на іншому чітко почує кожне слово. Не вірите? Переконайтесь на власному досвіді!

Декілька слів про хліб насущний

Ті, хто розказують, що до Олександрійського парку слід ходити з кошиком домашніх смаколиків, вочевидь, не мають рації. Так, декілька років тому тут і справді не було де поїсти. Але ж не зараз! Неподалік «Луни» ви неодмінно побачите будинок садівника (нині це адміністративний корпус) – єдину будівлю XVIII ст., яка повністю збереглася. Тут ви знайдете духовну їжу – музей з експонатами з історії Олександрії та симпатичне кафе «Кузня» з особливою, затишною атмосферою. Їжа тут смачна, а ціни, як для киянина, ну ду-у-уже привабливі! Але «Кузня» – не єдине місце в дендропарку, де можна втамувати голод. Біля «Китайського мосту» розташована зона відпочинку «Олександрія». Тут є кафе з мангал-меню та стравами із печі і навіть дитячий майданчик! Тож геть кошики з канапками, на прогулянку варто брати хіба що воду.

Дорога на захід

Поїли? Продовжуємо прогулянку. Наш шлях – на захід, приблизно кілометр від адміністративного будинку. Західна частина парку відокремлена від центральної та східної довгою балкою з каскадом із чотирьох ставків. Взагалі-то на території їх понад двадцять, але вам не вистачить сил та часу побачити всі лише за день. Тож пройдімося Горіховою галявиною до Палієвої гори. Так називається край великого виступу верхньої тераси парку, що утворений двома глибокими балками. Виступ закінчується крутим кам’янистим схилом, заввишки близько 25 метрів. На горі можна побачити залишки земляних укріплень часів козацького полковника Семена Палія та пам’ятний знак, встановлений на його честь. На краю прірви облаштовано оглядовий майданчик, з якого відкривається казковий краєвид на річку Рось. Не оминайте цього місця, він вартий ваших зусиль!

Адміністративно-наукову зону парку можна впевнено називати ботанічним садом. Тут закладено коніферетум, тобто парк голонасінних рослин – кипарисових, тисових тощо. Більшість з них карликові, тому ця ділянка чимось нагадує східні паркові композиції. А ще тут є розарій, але навесні, самі розумієте, квітучих троянд ви не побачите…

Натомість унікальну діброву можна відвідати будь-якої пори року. Тут ростуть 200-річні дуби, але трапляються екземпляри, вік яких перевищує 300-400 років. Тож діброва вважається головною цінністю Олександрії. Дубових садів такого поважного віку в Україні більше немає, тому ексклюзивне зібрання дерев цікаве не лише вченим, воно зачаровує і туристів. Адже гуляти серед дубів, що пережили чимало людських поколінь, – це надзвичайне відчуття! Сподобалось?

Але варто подивитися на годинник – день добігає кінця, саме час крокувати до головного входу. Тримаймо курс на колонаду «Глобус» і джерело «Лев». Нап’ємося кришталево-чистої води та поповнимо її запаси – в дорозі стануть у пригоді. Вода в джерелі лікувальна, насичена радоном та має постійну, незалежну від пори року температуру +9. Охороняє всю цю красу та користь скульптура лева, зовсім не страшного, а навіть симпатичного. Він розуміє, що ми з вами втомлені! Тож повз Дзеркальний ставок рушаймо алеями до виходу. Весняні дні ще недовгі, треба встигнути сказати Олександрії «до побачення» до початку сутінків. «Прощавай» ви точно не скажете – попереду цвітіння бузку, тюльпанів і троянд, тому до зустрічі, Олександріє!

Бюджет поїздки на дві людини (без ночівлі):

Пальне для автомобіля – 600 грн

Харчування, вхід до музеїв – 250 грн

Разом: 850 грн


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook