косметика у давнину

Молоко 100 ослиць, змії та фіалки: косметика стародавнього свiту

Спочатку її асортимент роздувся на добрі три чверті торгового залу. Потім здувся так різко, що відвідувачі аптек остовпіли. Потім знову пішли пробники, нові лінії, красива викладка. І знову, на тлі ковідної кризи, цю категорію аналітики згадували не інакше як зі знаком мінус. Але, попри всі потрясіння, вдалося досягти мети, і в голові в українського споживача закріпився зв’язок: за «серйозною» доглядовою косметикою потрібно йти до аптеки. А куди за нею ходили жінки минулих століть? Як стежили за собою, де брали ідеї? Насправді, історія косметики сповнена інтриг та смертей і захоплює сильніше за будь-який трилер.

Спочатку було мило

Логічно, що саме з нього бере початок історія доглядової косметики. Люди доволі рано зрозуміли, що шкіра лущиться, змішується з виділеннями сальних і потових залоз і швидко забруднюється. І однією водою тут не впоратися.

древня косметикаПравда, мило у давніх народів виявилося поняттям розтяжним.

У Стародавньому Єгипті його функцію виконувала паста з бджолиного воску, яку змішували з водою. Греки, якщо вірити поемі Гомера «Іліада», як мило використовували пісок. Але це був особ­ливий, дрібний пісок, який привозили до Еллади з берегів Нілу.

А ось римляни пішли далі – використовували деревну золу та соду. Як писав Пліній Старший, також римляни перейняли у фінікійців рецепт мила з козячого сала і букової золи. Головною метою було зробити мило доступним, наскільки це можливо. Проте нікому тоді не могло й примаритися, що милом можна, наприклад, прати білизну. Це звучало майже так само, як для нас – ванна з шампанським «Дом Периньйон». Тобто шалено, розкішно і марнотратно. Мило цінувалося нарівні з найдорожчими ліками та косметичним зіллям.

мило у давнинуІснує думка, що перше повноцінне мило, що було близьким за складом сучасному, з’явилося у древніх кельтів, які жили на території сучасної Франції. Так це чи ні, але промислове виробництво мила в результаті почали саме французи, і сталося це в Марселі в IX ст. Але в широких масштабах миловаріння розвивалося набагато пізніше, після розробки промислового способу отримання соди. Зокрема, тверде мило вперше почали випускати в Італії в 1424 році.

У багатьох країнах люди й не намагалися шукати якісь особливі секрети виготовлення мила. Чудові миючі засоби їм дарувала сама природа.

Іспанські конкістадори-завойовники дуже здивувалися, коли побачили, як інки користуються мильним деревом – квілайї. Достатньо опустити кору цього дерева у воду і злегка збовтати, щоб утворилася рясна піна. Вона відмінно відмиває, і оскільки не містить лугу, то не подразнює шкіру. Своє мильне дерево було і в Східній Азії. Але в цьому випадку з плодів отримували ніжну мильну емульсію, в якій дуже приємно митися.

На території сучасної України мило варили з давніх часів. І в домашніх умовах, і в спеціальних майстернях. Для цього використовували яловиче, свиняче, бараняче сало. Додавали рослинні масла, наприклад, льняне. До речі, це не єдине застосування жирів у косметиці минулих століть.

Наче римлянин в маслі

Люди в давнину добре розуміли значення жирів, і змащування ними вважалося звичаєм, приємним богам. А довга відсутність змащування волосся й тіла сприймалася як ознака неохайності або глибокого трауру. В історії Риму популярними ставали цезарі, які відкривали для народу безкоштовні лазні з різними мазями в подарунок. На той час без мазей не можна було обійтися: єгипетська мазь використовувалася для ніг, фінікійське масло – для підборіддя і грудей, сікімврська суміш мазей – для рук, амаракове масло – для волосся.

перше милоЗвісно, не останню роль у популярності всіх цих натирань відігравав прихований масаж. І збудлива дія ароматичних речовин у складах.

Була у змащувань і серйозніша мета: вважалося, що втирання жирів допоможе худим людям погладшати. Складно це уявити, але в ті часи зайва вага вважалася красивою! Її прагнули. Правда, швидко розчарувалися, коли зрозуміли, що жири, прикладені до шкіри, ніяк на масу тіла не впливають…

Базою для мазей найчастіше ставало свиняче сало, тобто нирковий або селезінковий жир без запаху і слідів згірклості. Для кращого збереження його розтоплювали з кухонною сіллю, потім остуджували, промивали і додавали бензойну кислоту.

догляд КлеопатриПізніше популярною основою для мазей став спермацет, що видобувався з голови кашалота – він ніколи не псувався, не мав запаху і добре розчинявся у маслах.

Добре відомий у давнину був і ланолін під назвою oesypus – його добували із жиру овечої вовни. Наразі вже не секрет, що шкіра під впливом втирання ланоліну стає м’якшою та еластичнішою, а лікарський засіб, розчинений у ланоліні, проникає до шкіри краще, ніж з іншими жирами.

перша косметикаЗ рослинних жирів у косметиці застосовувалися олія какао, кокосова, мигдальна, оливкова тощо. Дуже популярними були пасти з плодів та насіння різних маслянистих рослин, зокрема каштанів, фісташок і особливо мигдалю – ці горіхи, дрібно стерті, розводилися водою, іноді медом. Потім отриману масу наносили на шкіру, як мильну піну, щоб її пом’якшити і наситити.

Дуже цінувалися мазі на основі порошку з копит ослів, риб’ячого жиру. Як сонцезахисний крем застосовували мазі на овечому жирі, а також жирі волів, оливковій олії, соняшниковій, кунжутній, касторовій, мигдальній з додаванням амбри.

Перлина Клеопатри

Особливого розмаху застосування косметичних засобів досягло в Єгипті в епоху Птолемеїв. Косметикою активно користувалися не тільки царі й цариці, але і прості жінки, жриці, воїни.

У легендарної цариці Клеопатри (69–30 рр. до н. е.) для виробництва парфумерних засобів був навіть маленький завод. У косметиці вона розбиралася настільки добре, що написала книгу «Про ліки для обличчя».
І не тільки в косметиці, але й в прийомі лікарських засобів, отрут і загалом чого завгодно. Колись на спір зі своїм чоловіком Антонієм Клеопатра одним ковтком випила 10 тис. сестерціїв. Для довідки: сестерцій – давньоримська срібна монета, 1 сестерцій дорівнює сьогодні приблизно 2 євро. За 1000 сестерціїв можна було придбати раба.

Отже, Клеопатра кинула в келих з білим оцтом знамениту велику перлину вартістю 10 тис. сестерціїв і… проковтнула її. Спір виграла і жива залишилася. Хоча пізніше застосувала свої знання для того, щоб із життя піти: за однією з версій, для неї приготували спеціальну отруту, за іншою – вона зробила це за допомогою отруйної змії.

Молочні ріки

Не менше, ніж масла, в косметиці використовувалися емульсії. Зокрема, просте молоко. Штучним шляхом емульсії отримували за допомогою збовтування жирів або плодів, що містять жир, з невеликою домішкою мила. Але, звісно, більшість цікавих історій до нас дійшла про емульсії натуральні.

косметика

Зокрема, Поппея, дружина сумнозвісного римського імператора Нерона, вирушаючи у вигнання, не забула прихопити із собою стадо зі 100 ослиць, щоб купатися в їхньому молоці і таким чином підтримувати свій незвичайний колір шкіри. Її стопами набагато пізніше пішла Жозефіна, перша дружина Наполеона – вона вмивалася молоком, яке заздалегідь у киплячому вигляді виливала на фіалки. Виходила така ось молочно-фіалкова емульсія.

А ще популярною емульсією у древніх римлян було фісташкове молоко. Рецепт дійшов до наших днів: порошок фісташки – 50,0; вода листя ауранту – 400,0; спермацет із голови кашалота – 10,0; олія мигдальна – 5,0; есенція бергамотна – 2,0.

Раптом працює?

Взагалі косметика у древніх цивілізаціях мала не менше, а може й більше значення, ніж у наш час. Батько медицини Гіппократ, і той не обійшов її увагою, радячи пацієнтам склади притирань, що подовжують молодість і надають свіжість обличчю. Стародавня Греція та Рим з їхнім культом здоров’я та краси приділяли велику увагу косметичним засобам: маслам, мазям, ароматичним настоям, фарбам. Через хороший крем багаті римлянки могли вбити. А в Єгипті те саме могло статися через білила або пудру, адже саме єгиптяни вважаються першовідкривачами декоративної косметики. І хоча минули тисячі років, у кожній жінці щось прокидається, коли вона чує, що якась цариця купалася в молоці ослиць або змішувала росу з фіалок зі сльозами діви. І десь глибоко – пошепки: «Цікаво, а допомагає?»

Продовження читайте в наступному номері.

Джерела:
1. Винничук Л. Люди, вдачі і звичаї Древньої Греції і Риму, 1988. – С. 290–298;
2. Галицький А. Щедрий жар. – 1986. – С. 19–20; Савельєва З. Бенкет Адоніса. – 1991. – С. 3–20.
Повний список джерел знаходиться в редакції


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook