Китаево

Китаїв – таємниця невідомого Києва!

Чи спало б комусь із нас на думку, що обставини можуть скластися так, що ми не зможемо подорожувати? Навіть власною країною! На жаль, сьогодні ця схожа на трилер ситуація є звичайною буденністю, тож більшість із нас мандрує лише онлайн. Але в столиці є місце, куди мешканці можуть дістатися власним авто або навіть пішки. Натовпу ви тут не зустрінете, тож дотримуватися дозволеної дистанції між людьми буде нескладно. Зараз ми з вами помандруємо в одне з місць, які й досі вважаються маловідомими навіть для більшості киян. Ми рушаємо до Китаєва.

Китаїв – то не China!

Місцевість у східній частині Голосіївську району, розташована між елітним Печерськом і не менш елітною Конча-Заспою, носить цю дивну назву з давніх-давен. Вважається, що вона походить від тюркського слова «китай», що означає стіну, фортецю або облогову вежу. Існує також легенда про те, що в XII ст. тут була фортеця-палац князя Андрія Боголюбського, який нібито мав прізвисько Китай. Тобто до країни, звідки прийшла проблема, що змусила нас зачинитися вдома, назва Китаїв не має жодного стосунку. Але тут є дещо інше – у Китаєві збереглися залишки городища, селища і курганного могильника X–XIII ст., а також укріплень і печерних келій часів Київської Русі. Уявляєте? За археологічними даними, початкові фортифікаційні споруди з’явилися тут у середині Х ст. І побачити їх можна просто поряд зі звичайними київськими багатоповерхівками радянських часів. Треба просто знати, куди їхати…

Тож прямуймо проспектом Науки до переїзду на Столичне шосе. Тут повертаємо праворуч на вулицю Пирогівський шлях та паркуємося біля будинків 42, 44 або 46. Для авто дороги далі немає, це заповідна зона, де пересуватися можна лише пішки. Ходімо!

Китаево

Те, що вас зацікавить, ви знайдете за будинком 46а. Побачите шлагбаум – ви майже досягли мети, за ним починається каскад Китаївських ставків. Якщо ви бажаєте відвідати старовинний печерний монастир, біля першого озера слід обирати ліву стежку. Вона крива, на відміну від правої, яку зазвичай обирає більшість. Вам доведеться підніматися та спускатися нерівною мальовничою доріжкою серед дерев та квітів уздовж озера, допоки не дістанетеся сходів на гору. Це і є шлях до печер. Піднімайтеся до каплички, де і знайдете вхід по підземелля. З приводу віку Китаївських печер, дуже схожих за структурою з печерами Києво-Печерської лаври, дослідники сперечаються досі. Одні стверджують, що рукотворні печери в Китаївському урочищі могли з’явитися в дохристиянські часи(!), коли вони слугували житлом і притулком місцевим мешканцям, а інші пов’язують виникнення печер із городищем і припускають, що захисники цитаделі могли використовувати підземні лабіринти як потайний вихід. Сучасні археологічні знахідки в печерах датуються XVIII ст., коли біля підніжжя гори у Китаєві було побудовано новий лаврський скит. Загальна протяжність магістральної галереї становить близько 100 м. Висота її коридорів, з округлими склепіннями, – 1,7-1,9 м, ширина – 0,8-1,2 м. Розміри підземних келій – від 2-х до 5-ти м завдовжки і близько 2-х м завширшки. У них, уздовж стін, є характерні виступи з тієї ж породи ґрунту, в якому вирито печери. Здебільшого це лежанки, на яких могли спати монахи-печерники. У келіях облаштовано напівкруглі неглибокі ніші для ікон, свічок та лампад. Коли це бачиш – відчуття неймовірні, незалежно від віросповідання ти ніби мандруєш у часі. А атмосфера підземель має здатність приводити внутрішній стан людини до ладу, що на сьогодні вкрай важливо! До речі, охочі увійти до печер мають відвідувати їх у першій половині дня, після 17-ї підземний храм не працює. Вхід безкоштовний, але рекомендовано залишити пожертву. Сума не важлива.

Китаїв

Екскурсія печерами – лише частина нашої мандрівки. Зробивши чимало селфі нагорі після виходу з підземелля (повірте, краєвиди – бомба!), крокуємо донизу, де Китаївський монастир. Доведеться перейти на інший бік озер та піднятися сходами. Десяток-другий кроків ще  – і ви на місці!

Китаево

Головний храм Китаєва – Свято-Троїцький – побудований у 1763–1768 роках у стилі українського бароко. Його архітектором був відомий на той час Степан Ковнір, автор Кловського палацу, дзвіниці Дальніх і Ближніх лаврських печер. Сьогодні храм зачинено на реставрацію, тож віряни і туристи мають можливість відвідати церкви Дванадцяти апостолів та Трьох святителів. Вони затишні, небагатолюдні, але біля Свято-Троїцького храму ви все ж зупинитеся. Просто тому, що могилу старця Досифея не помітити не можливо. А його історія схожа на неймовірний голлівудський фільм, але ж вона правдива… ХVII ст. Досягнувши повноліття, молода красуня Дар’я з рязанського дворянського роду Тяпкіних не захотіла виходити заміж і вести світське богемне життя. Дівчина вирішила втекти з батьківського дому, тож придбала чоловічий одяг, обрізала коси і подалася до Троїце-Сергієвої лаври, де прислужувала кілька років. Допоки одного разу її не впізнали батьки, що були проїздом в обителі. Тоді дівчина була змушена тікати аж до Києва, на Китай-гору, де на той час жили монахи-відлюдники. Печеру для себе дівчина, яка назвалася кріпаком-біженцем Досифеєм, вирила власноруч і жила тут до кінця днів. До самої її смерті в монастирі ніхто навіть не здогадувався, що мудрий ченець Досифей – жінка. Можливо, свою справу зробило те, що дівчина понівечила собі обличчя, щоб стерти жіночі риси і вберегтися від чергової зустрічі з родичами. Старець Досифей був відомий у Китаєві як наставник, що володіє даром передбачення. Саме він благословив послушника Прохора, який хотів залишитися в цьому монастирі, йти «в пустелю Сароську», де люди потребували його допомоги. Згодом той послушник став преподобним Серафимом Саровським, надзвичайно шанованим у православному світі. Легенда (чи все ж історія?) свідчить, що за день до своєї смерті преподобний Досифей вийшов із добровільного затворництва та пішов прощатися з братією. Перед кожним ченцем він падав на коліна і слізно просив пробачення. Наступного ранку послушник марно стукав у двері відлюдника. Ніхто не відгукнувся. Коли ж ченці увійшли в келію, то побачили вражаючу картину: тихо жевріла лампада, перед іконою стояв на колінах Досифей і ніби молився. У лівій руці була затиснута записка до братії: «Тіло моє приготоване до відходу у вічне життя. Молю вас, не відкриваючи, передати його землі». Заповіт старця ретельно виконали. З благоговінням тіло поховали в монастирській огорожі, а через кілька років сестра Дар’ї Агафія Тяпкіна приїхала в Китаївську пустинь і дуже засмутилася, не заставши старця серед живих. Вона попросила глянути на його портрет, впізнала свою сестру Дар’ю і знепритомніла. Так стало відомо, що великий самітник Китаївської пустині був не чоловіком, а  дівчиною – преподобною Досифеєю.

Китаїв

До відома вірян, мощі преподобного Серафима Саровського та одного з найвеличніших старців ХХ ст. знайшли спокій теж тут, у Китаївській пустині.

Китаїв

Але Китаїв – не лише місце паломництва. Це осередок майже неушкодженої природи фактично посеред багатомільйонного міста. Тут обладнано еколого-пізнавальну стежку «Китаївські ставки», яка супроводжується стендами, що знайомлять відвідувачів із представниками рослинного і тваринного світу території.

Китаїв

Стежка пролягає вздовж нижньої частини каскаду Китаївських ставків поблизу Свято-Троїцького монастиря та далі вглиб Голосіївського лісу. Кав’ярень та будь-яких інших закладів харчування ви тут не знайдете, тож беріть із собою їжу, напої та ковдру для відпочинку – до Китаєва варто їхати надовго. Але розпалювати багаття тут заборонено, тож ваша їжа має бути готовою. Цієї весни природа Китаєва буяє як ніколи, тож дихайте свіжим повітрям та милуйтеся весною. Це місце надихає. І надає впевненості – все буде добре!


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook