професійне вигорання

Як не згоріти, коли світиш іншим: синдром професійного вигорання у медиків

Зазвичай, людина звертається до медичної установи, щоб вирішити певні проблеми зі здоров’ям. Звісно, наявність захворювань не сприяє хорошому настрою, тож хворі очікують від медиків людяності та співчуття – тієї самої емпатії, яка є однією з найбільш важливих компетенцій медичного працівника. Адже медики – це люди, які працюють для людей. Можна багато говорити про реформи, які мають покращити якість медичних послуг, але вона залишатиметься низькою, якщо медики не транслюватимуть назовні якості, спрямовані на створення відчуття емоційного комфорту для пацієнтів.

Психологи стверджують, що проявляти емпатію та підтримувати інших можуть лише люди, які самі почуваються добре, в яких є емоційний надлишок. Чи є він у наших лікарів та медсестер і якщо немає, то де його взяти?

Юрій Чертков, бізнес-тренер та директор компанії «Агентство Медичного Маркетингу», розповів, що ще в XVII ст. голландський медик Ван Туль-Пси запропонував використовувати в якості символу медичної практики свічу, що горить, нагадуючи про те, що професія вимагає служіння та самовідданості. Отже люди, які вирішили пов’язати своє життя з медициною, мають бути готові до серйозних випробувань. Та чи дійсно вони готові?

як упізнати професійне вигорання

Синдром і симптоми

В 1974 американський психіатр Герберт Фрейденберг першим описав стан психічного та фізичного виснаження, спричиненого професійним життям людини і назвав його «синдромом професійного вигорання» [1]. Згодом ВООЗ визначив цей синдром як «фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі»[2].

У 2019 році синдром професійного вигорання увійшов до Міжнародної класифікації хвороб як явище, що виникає внаслідок хронічного стресу на роботі. Його характерними проявами є

  • дратівливість;
  • відчуття хронічної втоми;
  • безсоння;
  • апатія;
  • депресія;
  • суїцидальні думки.

Згодом така людина починає нехтувати сімейним життям і відпочинком, набуває схильності до соматичних захворювань. Щоб знизити рівень стресу, вона може зловживати психоактивними речовинами та алкоголем і з часом стати залежною від них.

Юрій Чертков розповідає: «Існує низка спеціальностей, де через постійний контакт з іншими людина починає відчувати внутрішню емоційну спустошеність. Медичні працівники (лікарі, медсестри, фармацевти) – саме такі професії, до того ж вони повсякчас комунікують не просто з великою кількістю людей, а з великою кількістю хворих людей. Розповсюдженість синдрому професійного вигорання серед медиків становить 9,3 %, тоді як окремі ознаки професійного вигорання виявляють у 59,3 % працівників галузі охорони здоров’я. Найбільша вираженість синдрому спостерігається у медиків віком до 35 років»

У 2019 році National Academies of Sciences, Engineering, and Medicine провела серед лікарів Сполучених Штатів опитування й отримала такі дані:

  • 44 % лікарів мали синдром професійного вигорання;
  • 15 % перебували в стані депресії та замислювались про суїцид;

Щодня у США один лікар добровільно вкорочує собі віку. Це дуже високий показник і у медиків він вищий, ніж у представників будь-яких інших професій [3]. І це надзвичайно сумно. Однак в Америці розуміють проблему і намагаються її вирішити. В Україні ж про синдром вигорання медичних працівників почали говорити зовсім нещодавно. І лише завдяки увазі громадських та пацієнтських організацій.

«Українські реалії є такими, що медичні працівники працюють у стані перманентного напруження і майже всі відчувають емоційне вигорання. Все це не лише супроводжується фізичним та нервовим виснаженням та підвищеною дратівливістю, а й збільшує ризик лікарської помилки. На жаль, в Україні немає статистики ані щодо кількості лікарів, які переживають емоційне та професійне вигорання, ані щодо впливу цих станів на належне виконання медиками їхньої роботи. Втім очевидно, що від емоційного стану лікаря залежать його компетентні медичні рішення», –розповіла Ольга Шемет, керівниця освітньої програми для лікарів та медсестер Благодійного фонду «Таблеточки».

ознаки професійного вигорання

Відшукати причини

Основою синдрому є певний механізм: стрес на робочому місці призводить до зростання емоційного напруження, а емоційне напруження, після якого не настає розслабленням, призводить до чергового стресу.

Емоційне напруження посилюють певні чинники ( за даними National Academies of Sciences, Engineering, and Medicine, USA) .

Внутрішні:

  • необхідність емоційно стримувати себе;
  • підвищена відповідальність;
  • етичні дилеми;
  • слабка мотивація щодо емоційної віддачі у професійній діяльності.

Зовнішні:

  • занадто велика кількість адміністративних завдань;
  • тривале перебування на робочому місці;
  • необхідність розвивати нові компетенції у зв’язку з впровадженням електронної документації;
  • недостатня матеріальна компенсація;
  • відчуття того, що робота не приносить визнання.

В українських реаліях переважають зовнішні чинники.

стомлений лікар

Юлія Брикульська, голова ГО «Медичні лідери», лікарка-терапевт, консультантка Українського центру охорони здоров’я назвала низку причин, що призводять до хронічного стресу та професійного вигорання українських медиків:

  • ненормований робочий день;
  • велика кількість пацієнтів на прийомі;
  • емоційне напруження через страх зробити помилку;
  • тиск відповідальності;
  • втрата мотивації через рутинність праці.

«Сьогодні лікарі, особливо сімейні, зіткнулись із проблемою, що пацієнти потребують уваги майже цілодобово. Це означає, що в той час, коли лікарі мали б бути з сім’єю або відпочивати, вони продовжують працювати – відповідати на дзвінки та повідомлення у месенджерах. Таким чином, вони не мають повноцінного відпочинку і перебувають у стані хронічного напруження», – зазначила пані Юлія.

І поділилась даними спостережень : через рутинніість праці лікарі втрачають мотивацію та задоволення від роботи в середньому через 5-7 років після інтернатури. Намагання позбутися відчуття рутини спонукає одних до опанування нових методик і спеціалізацій, а інших змушує полишати практичну медицину. Деякі йдуть у менеджмент, обіймають керівні посади в державних та приватних медичних закладах – це можливість змінити функціонал, але залишитись в професії.

Ольга Шемет до наведеного вище переліку причин професійного вигорання медиків в додала й інші, доволі поширені в нашій країні:

  • брак медичного персоналу, особливо середнього та молодшого, що призводить до фізичного виснаження медичних працівників;
  • погані умови праці (наприклад, відсутність сестринських кімнат для короткого відпочинку під час 24-годинної зміни);
  • пострадянська культура спілкування в медичному колективі, коли не заведено хвалити, дякувати або просто бути ввічливими; зверхнє ставлення керівництва до працівників нижчої ланки.

Як наслідок отримуєм замкнене коло: керівник (за поодинокими виключеннями) не цікавиться самопочуттям та психологічним станом співробітників, що не сприяє тому, щоб підлеглі в разі необхідности просили про допомогу. Тож вчасно виявити в колективі професійне вигорання та вжити заходів для його подолання практично неможливо. Ось і маємо замість емпатичних лікарів та чуйних медсестер виснажених, різких та роздратованих медичних працівників.

Що радять за океаном?

Згідно з даними досліджень, які проводились у різних країнах світу, синдром емоційного вигорання починає формуватися вже в студентів-медиків старших курсів. І це не дивно – робота в медичній сфері ставить перед людиною багато різних, нерідко дуже складних вимог [2]. Тож щоб запобігти або знизити рівень професійного вигорання серед клініцистів американська Національна академія наук, інженерії та медицини розробила шість стратегій.

  1. Створення позитивної атмосфери на робочому місці;
  2. Забезпечення сприятливих умов у медичних навчальних закладах;
  3. Удосконалення технологій у сфері охорони здоров’я;
  4. Зниження адміністративного тягаря;
  5. Надання психологічної підтримки лікарям і студентам-медикам;
  6. Інвестування в дослідження з вивчення професійного вигорання.

А шо відбувається в Україні?

«На жаль, жоден український медичний виш або коледж не надають знань про те, як розпізнати професійне вигорання та яким чином йому запобігти. Це проблема не лише медичної освіти, це наша загальна проблема. Коли ми розробляли програми для лікарів та медичних сестер, то зрозуміли, що медики найбільше потребують знань про те, як спілкуватися з пацієнтами, з колегами, з керівником, як взаємодіяти з іншими людьми, що опинились у складних обставинах», – розповіла Ольга Шемет.

Щоб запобігти професійному вигоранню, вкрай важливо правильно організувати робочий процес. Принаймні так вважають міжнародні експерти. У лікарів, медсестер та фармацевтів має бути можливість делегувати адміністративні функції найманому персоналу. Це дозвилить вивільнити час для виконання їхніх безпосередніх обов’язкїв і побудувати робочу структуру, в якій є місце для відпочинку [5].

«Виконання медиками непритаманних їм адміністративних функцій є величезною проблемою державних лікувальних закладів», – вважає Юлія Брикульська. – Водночас у приватних клініках робота чітко розділена, і адміністративні функції бере на себе ресепшн, кол-центр або менеджмент. Лікарі лише лікують»

Важливими чинниками, які мають сприяти подоланню професійного вигорання, є створення позитивної атмосфери на роботі, уважне ставлення до колег і турбота про власне здоров’я. Вигорання – поступовий процес , що розвивається не за один день. Тому кожен працівник має вміти адекватно оцінювати свій стан, набути навичок самооналізу та саморегуляції. Турбота про себе – це те, чому необхідно навчити всіх медичних працівників, хоча б заради того, щоб пацієнти могли отримувати якісну медичну допомогу.

Надія є!

Благодійний фонд «Таблеточки» розробив низку навчальних програм для лікарів та медичних сестер, що допомагають знизити ризики розвитку професійного вигорання. Програми охоплюють цікаві та надзвичайно важливі теми:

  • що таке емпатія, основні принципи її проявлення;
  • комунікація: методики встановлення психологічного контакту з пацієнтом;
  • як заспокоїти пацієнта: типи проблемних пацієнтів, методика роботи із запереченнями;
  • позитивна робота зі стресом (природа стресу, чинники, які його викликають, внутрішні установки та принципи роботи з ними);
  • лідерство, як управляти командою.

надія на майбутнє

На жаль, такі тренінги та програми не є державними та обов’язковими. Однак ініціатива громадських організацій та благодійних фондів – це перший крок до усвідомлення проблеми та її наслідків, тож є надія що за ним будуть другий , третій тощо. І свіча горітиме!

1. Т. М. Драга, О. П. Мялюк, І. Я. Криницька. Особливості синдрому емоційного вигорання у медичних працівників.
2. Х. В. Головенко, О. М. Сопель. Поширеність синдрому емоційного вигорання у медичного персоналу і фактори, які спричиняють його розвиток.
3. National Academies of Sciences, Engineering, and Medicine (2019) Taking Action Against Clinician Burnout: A Systems Approach to Professional Well-Being. Washington, DC: The National Academies Press (https://doi.org/10.17226/25521).
4. Юрій Чертков, директор компанії «Агентство Медичного Маркетингу” та бізнес-тренер.
5. Профілактика синдрому вигорання у медичних працівників методами психологічної саморегуляції. Шелков В. Ю. https://www.umj.com.ua/article/2707/profilaktika-sindromu-vigorannya-u-medichnix-pracivnikiv-metodami-psixologichnoi-samoregulyacii.

Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook