Любов до шинки і миші у волоссі
Так, з гігієною знову дружба розвалилася. Не скрізь, звичайно. На території України жінки звикли митися в лазні і вмиватися водою (крижана вважалася найкориснішою). У Японії миття тіла було частиною культури. А от у Європі до водних процедур ставилися з підозрою. Вважалося, що купання відкриває пори шкіри, дозволяючи хворобі проникати до організму й заражати кров. Замість обмивань віддавали перевагу запашним водам, наприклад, лавандовій – вона й знезаражувала, й приємно пахла. Розвиток парфумерної промисловості (особливо у Франції та Голландії) йшов семимильними кроками. Адже рятуватися від смороду брудних тіл і вулиць було більше нічим.
У середині XVIII ст. мода на парфуми досягла свого апогею. Лише в Парижі налічувалося понад 250 парфумерних салонів, де можна було знайти одеколони й запашну воду на будь-який смак. Що багатшою була світська красуня, то більш вишукані й витончені парфуми вона обирала. Найпопулярнішими були квіткові. Вони рясно наносилися не лише на шкіру, але й на одяг і волосся.
Щоденні питання гігієни в Європі до кінця XVIII ст. вирішувалися обтиранням обличчя та рук мокрими рушниками. Ванни й лазні теж були популярними, але у специфічному форматі. Відвідування лазні вважалося світським проведенням часу. Римські Папи і королі любили цю розвагу і будували собі вельми цікаві комплекси із фривольними розписами. Під час процедур їли, випивали, спілкувалися з дамами. І, звісно, кожного дня ніхто не мився. Змінити натільну білизну було набагато простіше і зручніше, ніж прийняти ванну.
Не дивно, що такий підхід до гігієни призводив до подразнень і висипань на шкірі. Відомо, що цією проблемою страждала одна з коханок Казанови. Він посадив жінку на річну рослинну дієту, наказав їй не застосовувати косметичні засоби і вмиватися водою з відваром подорожника. Тенденція була здоровою: про зв’язок між гігієною, харчуванням і красою говорили ще давньогрецькі медики. Але світське життя диктувало свої правила. До того ж до списку рекомендацій Казанови входило модне тоді щоденне промивання шлунка. Дама протрималася недовго: не змогла відмовитися від алкоголю і шинки, і висипання повернулися. І це залишає питання про любовну майстерність великого спокусника, якого змогла переплюнути скибочка шинки.
До речі, нехтування гігієною не найкращим чином позначилося і на стані жіночого волосся. Високі і складні зачіски належало носити по кілька днів, не розплітаючи, через що миття голови було практично недоступним заняттям і постійно відкладалося на потім. У результаті комахи, блохи і навіть миші в голові були цілком нормальним явищем як для дворянки середньої руки, так і для монаршої персони.
Але це допомагало лише частково. Світські дами в питаннях краси покладалися не на досягнення науки, а на «перевірені часом» народні засоби – знайома картина навіть сьогодні, коли провізор спілкується з частиною відвідувачів аптеки, особливо старшого покоління. І навіть після того, як лікарі забили на сполох, тогочасні жінки продовжували вибілювати шкіру за допомогою… оцту. Який, за порадою досвідчених мам і бабусь, вживали й усередину. А ще були спеціальні білила, що виготовлялися з подрібненої крейди, змішаної з яєчним білком та оцтом.
Краса буквально вимагала жертв. До складу білил для обличчя входили токсичні ртуть і свинець. Таким чином, щоденний макіяж у ті часи був дійсно смертельно небезпечною звичкою. І все ж таки дівчата, навіть знаючи про можливі ризики, не відмовлялися від нього.
Пудра з люка в стелі
Щоб підкреслити блідість обличчя, жінки використовували такий косметичний трюк: поверх світлої пудри вони наносили синьою фарбою сині рисочки на обличчя і скроні. Таким чином створювалася імітація вен, які нібито проступали крізь «прозору» шкіру.
Пудрою покривали не лише тіло, але й волосся. У ті часи в моді були високі складні зачіски. Для плетіння волосся в багатьох будинках були спеціальні кімнати з люком. Після того як перукар закінчував свою роботу, люк відкривався, і на неймовірної висоти споруду з волосся зі спеціального приміщення на голову пані сипалася пудра, білосніжна або різнобарвна.
Зуби в моді були короткі, тому довгі різці підпилювали. А за білосніжну усмішку відповідали засоби на основі тієї ж ртуті. Втім, серед порад щодо збереження здоров’я зубів траплялися не лише небезпечні, але й смішні: наприклад, не цілуватися із хворими і старими.
Також заможні європейські дами навідувалися до аптекарів, аби отримати креми і рожеву воду для обличчя. Останню робили з пелюсток троянд і сірчаної кислоти, потім суміш розминали і настоювали. Після цього прибирали пелюстки, а отриману воду наносили на шкіру як тонік. Красуні також використовували аміак для очищення шкіри і відбілювання. А спирт їм був необхідний замість крапель для очей, щоб додати їм блиску.
Маски з історією
Жінки галантного сторіччя придумували рецепти масок для волосся, які дозволяли їхній шевелюрі мати розкішний вигляд. Імператриця Єлизавета Австрійська наносила на волосся два жовтки з невеликою кількістю коньяку і столовою ложкою яблучного оцту. Цей рецепт ми використовуємо і зараз.
Читайте також:Також було придумано і безліч масок для обличчя. Маркіза де Помпадур наносила на обличчя збитий білок з ложкою цукру, який тримала на обличчі 10-15 хвилин. Ця маска дозволяла її обличчю бути сяючим і зволоженим.
Похвальні набутки
Але, звичайно, не всі тогочасні винаходи – морок і жах. Багатьма ми користуємося і сьогодні.
Наприклад, патчі існували вже в 1700-х роках, проте використовували їх не як SOS-засіб, здатний зволожити шкіру в лічені хвилини, а як прикраси для обличчя. Найчастіше вони були схожі на наліпки різних форм. Найпопулярніші – зірки, місяць, серце.
Тому ж періоду ми зобов’язані модою на рум’яна, які контрастували з «цікавою блідістю». Рум’янець належало накладати на всю область щік і під очі. Звісно, багато жінок «рум’янилися» природним шляхом, під час піших і верхових прогулянок на свіжому повітрі. Однак не всяка світська красуня могла собі це дозволити після цілої ночі танців в асамблеї. На допомогу приходили спеціальні рум’яна ніжно-рожевого кольору. Їх наносили на загримоване і припудрене обличчя і ретельно розтушовували. Густо рум’янилися не лише жінки, але й чоловіки.
Пристрасть до рум’яних щік мали й багато інших тогочасних знатних персон. Іноді це доходило мало не до фанатизму. Зокрема, легендарна Марія-Антуанетта навіть на власну страту вирушила з яскравим рум’янцем на обличчі. А фаворитка Людовика XV, маркіза де Помпадур, перед смертю заповіла поховати себе при повному макіяжі: нарум’яненою, набіленою і напудреною.
Ближче до кінця XVIII ст. з’явилися високі та чудернацькі перуки – і попри всі жахи, пов’язані з живністю, що в них проживала, вони стали прабатьками сучасних перук.
Корисними виявилися й різні «води» або настоянки. У спирт додавали есенцію або натуральне масло, розбавляли водою, і виходив засіб, який сьогодні відмінно б підійшов для дезінфекції.
Мабуть, універсальний засіб на всі часи – це ванни з відварами квітів і трав. Їх заварювали в окропі й додавали настій до води. Популярними були троянда, лаванда і календула. Так само робили з молоком. За відсутності алергії та протипоказань такий рецепт можна сміливо пробувати. Побути героїнею епохи рококо без шкоди для здоров’я – безцінне відчуття. Та й користь для шкіри забезпечена.
Взагалі тогочасні рецепти до нас дійшли в дуже невеликому обсязі. Аптекарі й автори косметичних засобів берегли свої секрети і на баночках склад не писали. Це було гарантією того, що клієнтка звернеться за чарівним зіллям знову. Такий підхід замінив колегам поза-позаминулого сторіччя патентний захист, але позбавив нас багатьох цікавих документів.
До речі, наприкінці сторіччя дами дедалі частіше почали відмовлятися від білил і використовувати набагато менше пудри. Рум’яна випускалися більш приглушених і натуральних відтінків, і користувалися ними здебільшого дами в літах. У моду входила природність.
Продовження – у наступному номері.
Джерела:
1. Vigarello G. Le propre et le sale. Paris, 1985.
2. Савельєва З. Бенкет Адоніса. – 1991. – С. 3–20.
Повний список джерел знаходиться у редакції.
Читайте також:
