Коли ми вимовляємо слово «гриби», насамперед згадуємо «тихе полювання» на природі та повний кошик дарів природи. Однак гриби – це не лише маслята, лисички або білі, а й паразити, здатні уражати шкіру, нігті, слизові оболонки та навіть внутрішні органі. Грибкові захворювання – мікози – ймовірно, одні з найбільш поширених інфекцій у світі. Вони уражають пацієнтів різних вікових груп, від немовлят до осіб похилого віку.
Медицина для працівника першого столу
За даними ВООЗ, кожен п’ятий мешканець нашої планети страждає на те або інше грибкове захворювання. Найбільш поширеними серед них є мікози стоп і кистей з ураженням нігтьових пластин. Грибкові інфекції шкіри також трапляються дуже часто, поступаючись за розповсюдженістю лише піодерміям. Зростання захворюваності на мікози зумовлене багатьма причинами – широким застосуванням антибактеріальних лікарських засобів, збільшенням кількості хворих із проблемами імунітету, еволюційними змінами патогенних та умовно-патогенних грибів, міграцією населення тощо. Іноді людина навіть не підозрює, що в її організмі оселився непроханий гість. Утім, наявність грибкової інфекції суттєво позначається на людському здоров’ї, оскільки призводить до сенсибілізації організму та розвитку алергічних реакцій, спричиняє розвиток хронічних захворювань та погіршує їхній перебіг.
На поточний момент науці відомо понад 400 видів патогенних грибів, однак найчастішою причиною мікозів стають дерматофіти (гриби роду Trychophyton, Microsporum, Epidermophyton), дріжджоподібні гриби Candida та цвілі.
Мікози прийнято розподіляти на дві основні групи:
- поверхневі (з ураженням слизових оболонок, поверхневих шарів шкіри, волосся, нігтів);
- глибокі (з ураженням глибоких шарів шкіри, підшкірної клітковини, внутрішніх органів, м’язів, кісток, лімфатичних вузлів).
Існує й інша, більш докладна класифікація мікозів:
- Кератомікози (вузлувата трихоспорія, різнобарвний лишай), коли гриби розмножуються у роговому шарі епідермісу або на поверхні кутикули волосся.
- Дерматофітії (руброфітія, епідермофітія пахова, епідермофітія стоп, мікроспорія, трихофітія, фавус). Ці захворювання спричиняють нитчасті гриби, здатні уражати епідерміс, дерму, нігті та волосся.
- Кандидози (поверхневий, вісцеральний, хронічний генералізований), спричинені дріжджоподібними грибами роду Candida. Кандіда уражає слизові оболонки ротової порожнини, гладку шкіру, нігті, статеві органи, кишківник.
- Глибокі мікози (бластомікози, кокцидіоїдоз, хромомікоз, гістоплазмоз, аспергільоз, споротрихоз, мукороз тощо).
З патогенними грибами ми стикаємося всюди: цвіль, грибок у будинках, у ґрунті; гриби-паразити у тварин, у лазнях, басейнах тощо, проте не кожна людина занедужує.
Чинники, що сприяють розвитку мікозів
- Механічне пошкодження шкіри та слизових оболонок.
- Деякі анатомічні вади.
- Порушення периферичного кровообігу, обміну речовин та гормонального статусу (наприклад, за цукрового діабету).
- Тяжкі загальні захворювання (страждає імунна система).
- Дисбактеріоз.
- Підвищена пітливість.
- Лікування кортикостероїдами, цитостатиками; протитуберкульозними препаратами.
- Носіння закритого, тісного взуття.
- Підвищена вологість та температура.
- Контакт із джерелами інфекції під час роботи.
- Стрес.
Найбільш поширені грибкові захворювання
Дерматофітії. Передаються під час побутового або виробничого контакту й мають широке розповсюдження.
Пахвинна епідермофітія – захворювання, до якого схильні переважно чоловіки, збудником є гриби Epidermophyton floccosum. Пахвинна епідермофітія уражає великі складки шкіри: пахвинні, міжсідничні, під грудними залозами у жінок, рідше – нігті. Прояви: поява осередків у вигляді чітко відмежованих плям округлої форми, рожевого забарвлення. У центрі осередків розвивається лущення.
Мікози стоп. Найбільш поширені епідермофітія та руброфітія. Імовірність зараження епідермофітією найбільш висока в місцях громадського користування: басейнах, спортивних залах, лазнях, саунах. Захворювання характеризується появою болючих тріщин або дрібних пухирців у складках між пальцями, іноді на пальцях або на склепінні стопи. У ділянках ураження пацієнт може відчувати свербіж. Руброфітією (Trichophyton rubrum) заражаються зазвичай за безпосереднього контакту з хворими: через інфікований одяг, взуття, загальні предмети догляду. Захворювання не супроводжується суб’єктивними відчуттями, а проявляється помірним або вираженим лущенням, легким почервонінням ділянок, іноді розвитком гіперкератозу (надмірним потовщенням рогового шару шкіри). За тривалого перебігу можливе ураження шкіри долонь, зазвичай правої (робочої) кисті.
Фавус (парша) – хронічне захворювання шкіри, іноді – нігтів (див. «оніхомікоз»), волосся (рідко – внутрішніх органів), спричинене грибами Trichophyton schoenleinii. Розвиваючись на шкірі, парша проявляється червоними плямами з незначним лущенням, що перетворюються на інфільтрати та пустули. Коли елементи зливаються, з’являються кірки брудно-сірого чи жовтого кольору з «мишачим» запахом. Пацієнта нерідко турбує свербіж. Якщо вогнище міститься у волосяному фолікулі, кірки можуть пронизувати волосся, вони схильні до злиття та утворення великих вогнищ. У міру прогресування інфекції під кірками (скутулами) утворюється ексудат, можливий розвиток запалення, зокрема гнійного.
Кандидоз – захворювання шкіри, нігтів (див. «оніхомікоз»), слизових оболонок та внутрішніх органів, спричинені грибами роду Candida. Найчастіше трапляється поверхневий кандидоз слизових оболонок. Ураження слизової щік, ясен, язика, піднебіння має вигляд точкових нальотів, плівок білого кольору, після зняття яких утворюється рожева поверхня, що кровоточить (стоматити, гінгівіти, глосити тощо). Трапляються кандидози шкірних складок та міжпальцевих проміжків – на шкірі з’являються дрібні пухирці, які згодом розриваються, утворюючи малинові ерозії з лакованим блиском. Часто супроводжуються свербінням, можуть нагноюватися – кандидозам шкіри притаманне приєднання бактеріальної інфекції. Під час кандидозного вульвовагініту з’являються білуваті, крихтоподібні виділення зі статевих органів («молочниця»).
Ураження шкіри можуть також спричиняти плісняві гриби, наприклад, Cladosporium, Aspergillus, Mucor тощо, проте такі захворювання більш притаманні країнам із тропічним кліматом.
Збудниками мікозів нігтів (оніхомікозів) можуть бути дерматофіти (нитчасті гриби), дріжджоподібні (Candida) та цвілеві гриби. Уражені нігті змінюють колір: стають білуватими, іноді жовтими або набувають коричневого відтінку. Змінюється структура нігтів, на них з’являються поздовжні смужки, ямки, товщина збільшується, нігті починають кришитися.
Виокремлюють три типи ураження нігтя:
- Нормотрофічний тип, коли змінюється тільки колір нігтя (від білувато-сірого у разі трихофітії до біло-жовтого під час рубромікозів) або з’являється невелике розпушення з вільного краю. Трофіка нігтьової пластини не страждає.
- Гіпертрофічному типу ураження притаманне потовщення нігтя за рахунок піднігтьового гіперкератозу. Нігті тьмяні, нерівні, жовто-сірого кольору, кришаться. Особливістю цього мікозу є часткове ураження нігтьової пластинки, ділянка лунки часто залишається інтактною.
- Атрофічний тип характеризується витонченням нігтя, його руйнуванням або відшаруванням від нігтьового ложа.
За зоною локалізації інфекції розрізняють такі види оніхомікозу:
- проксимальний (грибкова інфекція уражає задній валик нігтя);
- дистальний (поширення грибка починається з верхнього краю нігтя);
- латеральний (первинна зона ураження – бічний валик);
- тотальний (інфікування всієї нігтьової пластини).
Ця форма грибкової інфекції дуже заразна. Інфікування відбувається під час контакту здорової людини із зараженою. При цьому контакт не обов’язково має бути безпосереднім, значно частіше грибок передається через різні речі: спільне взуття, рушники, манікюрні інструменти та інші предмети побуту, і навіть через підлогу в громадських місцях, особливо вологих (лазня, душ, басейн тощо). Варто пам’ятати, що грибок стійкий у зовнішньому середовищі: у сприятливих умовах, у теплі та вологості (наприклад, на підлозі в душовій або за неправильного зберігання взуття) він може зберігати життєздатність протягом кількох місяців! Щоправда, після такого контакту в здорової людини із сильною імунною системою захворювання розвивається не завжди.
Спонукати грибок «до дії» можуть:
- ослаблення організму, виснаження;
- травмування поверхні нігтя;
- нехтування правилами особистої гігієни (зокрема гігієни ніг);
- незручне, неякісне, тісне взуття;
- вологе середовище, пітливість ніг – головний чинник поширення інфекції. Тут дуже важливо зберігати ноги, взуття, білизну в сухості та чистоті.
Оніхомікоз найчастіше трапляється в осіб старшого віку, майже 50 % пацієнтів похилого віку страждають на цю недугу. У групі ризику розвитку оніхомікозу перебувають діабетики, працівники шкідливих виробництв, лазень, пралень та інших «вологих» об’єктів, медперсонал, а також спортсмени та військовослужбовці.
Висівкоподібний (різнобарвний) лишай – хронічне рецидивуюче захворювання, збудником якого є гриби Pityrosporum orbiculare, які уражають верхні частини рогового шару шкіри. Проявами хвороби є несиметрично розташовані плями різних відтінків (рожеві, жовті, коричневі). Згодом вони зливаються у великі осередки з нерівними краями. Колір плям може змінюватися – від засмаги вони стають світлими (уражена ділянка має світлий вигляд на тлі засмаглої шкіри), а взимку – темно-бурими. Тому лишай і називають різнобарвним. Найчастіше захворювання локалізується на шкірі грудей і спини, іноді – на голові, плечах та шиї. Можливе ураження волосистої частини голови, але структура волосся при цьому не порушується. Висівкоподібний лишай ніколи не зачіпає слизові оболонки, долоні або ступні, що зумовлено особливою будовою епітелію на цих ділянках. Оскільки грибок уражає роговий шар епідермісу, захворюванню притаманне лущення. Висипи можуть супроводжуватися легким свербінням. Лусочки, що відпали, нагадують висівки. У кліматичних умовах східної Європи висівковий лишай уражає від 5 % до 10 % населення. Захворювання має хронічний перебіг та часті рецидиви.
Мікози волосистої частини голови виникають унаслідок росту гриба як усередині стрижня волосини, так і на його поверхні. Збудник передається людині від тварин (кішок та собак), рідше – від людини до людини. Найчастіше трапляються мікроспорії та трихофітії. Клінічні прояви залежать від виду збудника. Зазвичай ураження виникають на волосистій частині голови у вигляді дрібних вогнищ (без чітко окреслених меж). Їхня поверхня гіперемована, з помірним лущенням. Волосся в осередку може бути частково обламане на різному рівні. Під люмінесцентною лампою з фільтром Вуда відзначається смарагдово-зелене світіння ураженого волосся. Круглі або овальні, чітко окреслені вогнища з волоссям, обламаним на одному рівні (ніби підстриженим), – симптоми стригучого лишаю, на який нерідко хворіють діти.
Себорейний дерматит спричиняють грибки роду Malassezia (переважно M.globosa, а також Malassezia furfur), які є частиною мікрофлори шкіри людини. У нормі вони жодним чином себе не проявляють, але розлади обміну речовин, нестача вітамінів (особливо А та групи В), порушення в роботі травної системи, гормональні розлади, стрес, зміни клімату, неправильний догляд за волоссям і шкірою призводять до активізації грибка. Поживним середовищем для його розвитку є шкірне сало. Споживаючи тригліцериди шкірного сала, M.globosa виділяє ненасичені жирні кислоти, які подразнюють шкіру. До того ж олеїнова кислота, яка міститься в шкірному салі, і сама безпосередньо подразнює шкіру. Подразнення призводить до запалення та лущення шкіри, послаблення її бар’єрних функцій. При цьому цикл розвитку клітин шкіри змінюється: замість місяця він скорочується до тижня, крім того, сама клітина до кінця цього тижня не встигає повністю зневодитися. Унаслідок цього утворюється безліч липких, жирних біло-жовтих лусочок, кількість яких набагато перевищує норму і стає помітною неозброєним оком. Якщо процес локалізується у волосистій частині голови, ці лусочки називають «лупою». Однак захворювання може уражати й інші ділянки тіла, на яких розташована велика кількість сальних залоз: брови, носогубні, пахвові, шийні, пахові та завушні складки, шкіра спини та грудей.
Себорейному дерматиту притаманне рясне лущення, висипи у вигляді дрібних точкових фолікулярних вузликів жовто-рожевого кольору, почервоніння шкіри. Згодом розрізнені вузлики формують окреслені бляшки, кільцеподібні фігури – захворювання перетворюється на більш важку форму – себорейну екзему. У разі ураження завушних складок виникають набряки, глибокі болючі тріщини, мокнуття, відбувається утворення лусочок і кірок. Хворі на себорейний дерматит відчувають доволі сильний свербіж шкіри. Захворювання нерідко ускладнюється вторинною інфекцією та вугровою хворобою.
До себорейного дерматиту схильні як чоловіки, так і жінки, проте чоловіки хворіють частіше. Активізація хвороби спостерігається в суху морозну погоду.
На практиці фармацевт найчастіше стикається із себорейним дерматитом і лупою, мікозом стоп і нігтів, кандидозами, висівкоподібним лишаєм, рідше – із грибковим ураженням інших ділянок шкіри або волосистої частини голови. Якщо відвідувач аптеки відзначає в себе симптоми, схожі на прояви мікозу, потрібно скерувати його на консультацію дерматолога. Адже людина з грибковим захворюванням часто не вважає його серйозною проблемою і звертається до аптеки, бажаючи позбутися тільки неприємного косметичного дефекту. І завдання фармацевта – пояснити такому пацієнтові, що грибкове захворювання – це не просто зовнішня вада.
Читайте також:- Продукти життєдіяльності грибів призводять до розвитку полівалентної сенсибілізації. При цьому можливий розвиток або погіршення перебігу таких захворювань, як бронхіальна астма, алергічні дерматити, інші захворювання шкіри.
- Уражені мікозом тканини є «вхідною брамою» для різних бактеріальних інфекцій, тож у таких пацієнтів часто розвиваються запальні процеси, зокрема й такі серйозні, як бешихове запалення.
- Грибкове захворювання підриває роботу імунної системи й організм стає більш сприйнятливим до інфекційних захворювань будь-якого генезу.
- Грибкове ураження шкіри або нігтів суттєво ускладнює перебіг такої поширеної патології, як цукровий діабет.
До лікаря потрібно звернутися негайно, якщо у пацієнта спостерігаються такі «загрозливі» симптоми:
- пухирі на шкірі стоп із гнійним вмістом, лімфангіїт та лімфаденіт, підвищення температури тіла;
- ділянки облисіння на волосистій частині голови, особливо в дітей;
- виражений свербіж, висипи (плями, вузлики) на шкірі – як біля вогнища, так і на відстані від нього;
- ураження нігтьових пластин кистей або стоп більш ніж на ½; ураження більш ніж трьох нігтьових пластин.
Раціональна фармакотерапія
Помилково вважати, що зовнішній вигляд нігтів та шкіри дозволяє визначити наявність у людини грибка. Справа в тому, що під впливом чинників навколишнього середовища шкіра та нігті легко піддаються змінам. Такими чинниками можуть бути як звичайна домашня робота, так і дія хімічних речовин, стреси та деякі лікарські препарати. Тому первинний діагноз та раціональну схему лікування може підібрати лише лікар після огляду, мікроскопічного дослідження зішкрібу з ураженої ділянки шкіри, ідентифікації збудника, а в низці випадків – і визначення чутливості грибів до антимікотичних лікарських засобів.
Завдання фармацевта – підказати пацієнтові, коли саме йому необхідна консультація лікаря-дерматолога, а після того, як діагноз встановлено – допомогти підібрати лікарські препарати та надати рекомендації щодо їхнього раціонального застосування.
Терапію мікотичних уражень шкіри та нігтів здійснюють за допомогою протигрибкових засобів як системної, так і місцевої дії. Зазвичай для найбільшої ефективності застосовується комплексне лікування з використанням зовнішніх протигрибкових засобів, системних препаратів та симптоматичної терапії.
На початковій стадії мікозів, коли ураження незначні, ефективності можна досягти за допомогою одних лише топічних засобів. Їх може рекомендувати фармацевт.
Локальна терапія має переваги – впливає безпосередньо на ділянку ураження та має мінімум побічних ефектів. Крім того, вона не потребує корекції щодо прийому інших лікарських засобів, не порушує звичного ритму життя пацієнта.
Таблиця 1. Препарати-антимікотики
Отже, протигрибкових препаратів дуже багато. Щоб розібратися, за якого виду мікозу буде ефективним той чи інший засіб і в якій саме лікарській формі, можна скористатися ще однією таблицею.
Таблиця 2. Особливості застосування деяких антимікотичних препаратів
Комбіновані препарати часто містять антибактеріальний компонент або кортикостероїди та використовуються під час мікозів, що супроводжуються запаленням або бактеріальними інфекціями.
Критерієм для призначення топічного (місцевого) лікування під час оніхомікозів є обмежене ураження нігтів (не більше 1–3 нігтьових пластинок) та не більше ½ площі нігтя з дистального краю (препарати – див. табл. 2).
Місцеві протигрибкові препарати містять дуже високі концентрації діючих речовин, що мають активність проти грибів-збудників оніхомікозу. Однак ці концентрації створюються тільки на поверхні нігтьової пластинки, а вглиб до нігтьового ложа, де розташовані найбільш життєздатні гриби, діючі речовини-антимікотики не завжди проникають в ефективних концентраціях.
Проблема вирішується за допомогою кератолітичних засобів. Основна причина, що змушує звертатися до них, – виражений піднігтьовий гіперкератоз. Товсті гіперкератичні маси між пластиною та ложем нігтя не мають упорядкованої структури, але часто там є порожнини – так звані «тунелі» або «кишені», що містять колонії грибів. Тому місцеве лікування оніхомікозів проводиться у 2 етапи:
- спочатку видаляють уражені частини нігтя;
- потім наносять протигрибкові препарати.
Видалити уражену частину нігтя можна за допомогою кератолітичних пластирів, механічним способом (сам пацієнт) або хірургічним шляхом (у поліклініці). Після оголення гладкого нігтьового ложа на нього наносять топічні антимікотики.
У разі поєднання оніхомікозу із запальними явищами застосовують місцеві комбіновані препарати (з антибіотиками, глюкокортикоїдами, див. вище). Оскільки вони є рецептурними засобами, пацієнта потрібно скерувати до лікаря. Тяжкі форми оніхомікозу потребують системної терапії, її призначає тільки лікар.
Загальні рекомендації для пацієнтів, які отримують протигрибкову терапію
- Застосовувати препарати для місцевого лікування мікозів необхідно в точній відповідності до інструкції. Категорично заборонено використовувати препарати з терміном придатності, що минув.
- Під час використання топічних антимікотиків можливі шкірні реакції (невелике тимчасове подразнення, почервоніння, лущення), які зазвичай минають самостійно. У разі стійких зазначених порушень потрібно звернутися до лікаря, оскільки вони можуть свідчити про непереносимість препарату.
- Потрібно уникати потрапляння засобів для місцевого лікування мікозів на слизову оболонку очей.
- Вагітним і жінкам, які годують, можна призначати лише ті топічні засоби, в інструкціях до яких вагітність не є протипоказанням.
- Якщо пацієнт застосовує системне лікування та пропустив черговий прийом ліків, їх потрібно прийняти якнайшвидше. Однак якщо вже майже настав час прийому наступної дози, необхідно повернутися до звичайної схеми прийому ліків. Разову дозу збільшувати не можна.
- Пацієнтам із грибковими ураженнями шкіри, нігтів, волосистої частини голови потрібно відмовитися від відвідування лазень, саун, басейнів, спортзалів до повного одужання, оскільки грибкова інфекція є висококонтагіозним захворюванням.
- У сім’ї пацієнта з мікозом стоп та нігтів не можна користуватися спільним взуттям.
- Хворим з мікозом стоп та особам з підвищеною пітливістю не рекомендується носити шкарпетки, панчохи із синтетичних тканин, гумове взуття.
- Пацієнтам із грибковими захворюваннями після гігієнічних процедур потрібно ретельно вимити ванну гарячою водою з милом або іншими миючими засобами.
Алгоритм бесіди з відвідувачем аптеки з проявами мікотичних захворювань:
Читайте також:
