До цього міста ми потрапили завдяки автобусному туру Європою. Він починався та закінчувався в Чернівцях, тож сама доля натякнула, що саме час побувати тут. Подарунків долі ігнорувати не варто, тому, повертаючись із туру, ми замість потяга до Києва пересіли в таксі та з вітерцем помчали до заздалегідь орендованої квартири.
До речі, з міським транспортом у Чернівцях не дуже. Маршрутки курсують за довільним розкладом і здебільшого переповнені. Тому, особливо якщо з вами важкі валізи, беріть таксі. Водії тут привітні та знають багато цікавого про своє місто. Принаймні нас віз саме такий – допоки дісталися тимчасової домівки, отримали невелику, але змістовну екскурсію. І корисні поради – куди піти та на що подивитися.
Де житимемо?
Винайняти пристойне житло за помірні кошти можна за допомогою сайту Doba.ua, де викладають пропозиції безпосередньо від господарів, тому і ціни тут нижчі, і домовитися про кращі умови легше. Переконатися в якості обраної квартири можна за допомогою фото, які додаються до оголошень, а також відгуків туристів, які вже оселялися тут. Але на зовсім символічні ціни не розраховуйте, «однокімнатку» менш як за 500 грн відшукати майже неможливо. До речі, не лякайтеся пропозицій у приватному секторі. Ми жили в Чернівцях саме в такому районі. Буковинці вміють заробляти – побудували двоповерхову хатину, розділили її на квартири та здають подобово туристам. Тож нам дісталася не лише кімната, величезна кухня та ванна, а й затишний невеликий садочок із квітучими трояндами, де ми із задоволенням смакували ранковою кавою. Важливо: обираючи житло, дивіться на мапу міста! Краще, якщо обрана оселя буде не дуже далеко від центру, щоб у будь-якому випадку дістатися ночівлі пішки або на таксі, це не дорого!
Щодо готелів: стандартний номер у більшості з них коштує 700–800 грн або й більше. А хостел зі спільними із сусідами зручностями – як однокімнатна квартира, тож обирати вам.
Чернівці та Відень – що спільного?
На території сучасних Чернівців люди жили з давніх-давен – у передмісті археологи знайшли поселення трипільської культури, доби бронзи та заліза. Наприкінці Х ст. землі нинішньої Чернівецької області увійшли до складу Київської Русі, а у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл заснував на лівому березі річки Прут оборонне поселення. Вважається, що чорні, перекладені чорноземом стіни фортеці дали назву місту – у ті часи воно звалося Чернь на Пруті. У середині XIIІ ст. монгольський воєвода Бурундай звелів знищити фортецю, тож мешканці переселилися на правий берег річки. Через два століття край перейшов під владу новоствореного Молдовського князівства, деякий час перебував у складі Османської імперії, зазнав спустошень від росіян під час російсько-турецької війни, поки у 1774 році ці землі не зайняли австрійські війська. Місто, а з ним і вся Буковина увійшли до складу Австрійської імперії, і саме в ті часи Чернівці стали типовим центральноєвропейським містом із характерною архітектурою та інфраструктурою. І набули того вигляду, за який і донині звуться маленьким Віднем. За австрійського панування місто розквітло – з рештою Європи його з’єднали залізницею, відкрили товарну біржу, поштамт, телеграф та філії іноземних банків. У 1864 році Чернівцям було надано право повного самоврядування, а у 1875-му за указом цісаря Австро-Угорщини Франца Йосифа тут було засновано Університет. Той самий, побачити який до Чернівців їде безліч туристів.
До речі, в історії міста були ще румунський (1918–1940) і радянський періоди, але, як на мене, українські Чернівці були й залишаються «маленьким Віднем на Пруті», тому що схожі на австрійську столицю як архітектурою, так і атмосферою. У цьому легко переконатися, тож не гаймо часу! Перша зупинка, звичайно, Університет.
Чернівецький Гоґвортс
У тих, хто зачитувався книгами про Гаррі Поттера, відвідини Чернівецького університету можуть викликати дивні відчуття. Ви ніби опиняєтесь у Гоґвортсі – незвичайні, вишукані будівлі корпусів університету більше схожі на приміщення школи чарівників, ніж на традиційний навчальний заклад. І недарма – високі цегляні стіни, стрункі вежі, круті схили дахів, вкриті різнокольоровою черепицею, створюють майже магічне враження. Тож дозвольте собі затриматись у казці – гуляйте та вивчайте територію не поспішаючи. Цікаво, що комплекс, споруджений за проектом відомого чеського архітектора Йосифа Главки, спочатку був резиденцією буковинських митрополитів. За часів заснування університету митрополит виявився щедрим та виділив студентам один з корпусів своєї резиденції. Відтоді і розпочалася історія одного з найвідоміших в Україні вишів. До речі, теологічний факультет функціонує тут і нині. Студенти-теологи та їхні духовні наставники-викладачі проводять богослужіння в розташованій на території університету церкві Трьох Святителів. 
Ну що, зацікавилися? Мрієте помилуватися місцевою дивовижею? Повертайтеся до реальності – на територію вільно пропускають тільки працівників і студентів університету, та й тих за перепустками. По – одиноким туристам – зась, лише в складі екскурсійних груп, які формуються щодня з 10 до 17 години. За попереднім записом або безпосередньо на місці. За екскурсію тривалістю 45 хвилин дорослим доведеться заплатити 35 грн, студентам – 20, а дітям – 15 грн. Не такі вже й великі гроші, але чекати, доки звільниться гід та збереться група… Я, власне, нікому не раджу порушувати правила, але мимоволі ми їх таки порушили. Чи то охоронець біля воріт був занадто зайнятий, чи то на наших обличчях виразно читалося: «відстали від групи», але суворий дядько Вася пустив нас усередину без жодних квитків та екскурсоводів. І місцевим Гоґвартсом ми гуляли досхочу – не лише територією, а й неймовірними коридорами та залами, що нагадують справжній королівський палац, та дендропарком позаду головного корпусу Резиденції. Не 45 хвилин, а, як я й писала, не поспішаючи, аж поки ноги не попросили відпочинку. І лише на виході побачили, що люди збираються в групи, купують квитки… Тож залишалося тільки посміхнутися, подумки попросити пробачення (ми ж ненавмисне!) і піти собі далі містом – у Чернівцях, крім Університету, є на що подивитися! 
Порада: якщо ви плануєте відвідати чимало визначних або просто цікавих місць, заздалегідь знайдіть їх на мапах гугл і поставте мітки – зірочки або прапорці. А потім гуляйте з увімкненим GPS від однієї мітки до іншої – побачите все, що запланували. У закордонних подорожах ми теж так робимо. Щоправда, щоб не сплачувати за дорогий інтернет, ще вдома закачуємо до смартфону частину країни, що нас цікавить, ставимо мітки та користуємось мапою офлайн – за супутниковий зв’язок платити не потрібно!
Вулиці, у які закохуєшся
Від Університету йдемо, звичайно, вулицею Університетською. Прямуймо до Театральної площі – тут розташований Чернівецький театр ім. О. Кобилянської. Важко повірити, але колись на цьому місці був рибний ринок, так званий Фішпляц, із відповідними ароматами. Тож місцевих той балаган вкрай дістав і вони запросили до міста австрійських архітекторів Гельмера та Фельмера, за проєктами яких були побудовані театри у Відні та Одесі. Результатом їхньої праці стала неперевершена будівля, що зовні зачаровує скульптурами та барельєфами, а зсередини – золотом та оксамитом. Навколо театру чимало пам’яток – Єврейський та Румунський народні доми, будинки-близнюки, будівля колишньої торговельно-промислової палати, що тепер є Буковинською державною медичною академією. На площі розташована Алея зірок, як данина пошанування діячам мистецтва й культури, що народилися і творили у цих краях. Тут є зірки Софії Ротару, Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Василя Зінкевича, Дмитра Гнатюка – усіх і не перерахуєш. Чесно кажучи, я була здивована, що буковинська земля така щедра на таланти! 
Якщо прогулюючись ви забажаєте перекусити чи випити кави – навколо Театральної площі є чимало кав’ярень. Але за гастрономічними задоволеннями краще йти на вулицю Ольги Кобилянської – це найбільш віденська частина міста. І це не дивно, адже всі будинки тут зводили австрійці. Дорогою зупиніться на Центральній площі та огляньте міську Ратушу. Щодня опівдні на вершину п’ятдесятиметрової Ратуші піднімається сурмач, одягнений у гуцульський костюм, та грає «Марічку» – гімн Буковини. А на самій вулиці Кобилянської – що не будинок, то пам’ятка. Кафедральний Собор Святого Духа, Німецький народний дім, Краєзнавчий музей, Вірменська католицька церква, де відбуваються концерти органної музики. Можливо, вам пощастить і ви потрапите на такий концерт. Нам, на жаль, не пощастило…
А ще, пані та панове фармацевти, завітайте до Аптеки-музею, яку знайдете в будинку 43. Вона працює тут з 1903 року. У ній збереглися оригінальні меблі та приладдя для приготування і фасування ліків. До речі, за рецептом тут і досі готують ліки на замовлення!
Поїсти на вулиці Кобилянської
Віденська кав’ярня – одне з найпопулярніших кафе Чернівців. До ваших послуг дворівневий зал з антикварними меблями в австрійському стилі та літній майданчик. У меню безліч пропозицій, від звичайного омлету до ексклюзивних страв – «Франц Йосиф», «Ростбіф Черчілля» тощо, а також великий вибір напоїв на основі віденської кави та австрійські фірмові десерти. 
Кав’ярня-музей «Grand cafe»
Читайте також:Кав’ярня є спадкоємицею однойменного закладу, заснованого австрійськими бізнесменами на цьому місці ще 100 років тому. Заклад дуже атмосферний, адже інтер’єр виконаний у традиціях Австро-Угорщини та Румунії ХІХ ст. Обов’язково скуштуйте тут яблучний штрудель, приготований за оригінальним австрійським рецептом, та фірмовий кавовий десерт «Grand cafe». 
Панська Гуральня
Заклад, що бездоганно передає історію Чернівців. Ресторан відновлено за історичними документами. У відреставрованому підземеллі з’явилася «Пивниця гуральника», в якій відтворено атмосферу початку XX ст. Аби дістатися пивниці, потрібно в супроводі офіціанта в чорній мантії із запаленою свічкою спуститися старовинними сходами до підземелля. У закладі подають страви трьох кухонь: української, румунської та єврейської, пиво, а також міцніші напої власного приготування.
Мантулки
Кафе-бутік солодощів. Хто береже фігуру – сюди ні ногою, оскільки безліч тортиків, капкейків, апетитних кексиків та інших десертів, створених за рецептами провідних європейських кондитерів, а також авторськими та «бабусиними», – величезна загроза для талії туриста. Але встояти неможливо! 
Галопом по Відню? Нізащо!
Для прогулянки, подібної до нашої, одного дня точно замало. Тому що бігати «галопом по Європах» – невелике задоволення. Варто добре відпочити та наступного дня навідатися до вулиці Головної – там вас здивує будинок-корабель. Розповідають, що брати, які його спорудили, найбільше мріяли про море, от і створили собі домівку, подібну до судна. Поруч із «кораблем» знайдете надзвичайно красивий костел Воздвиження Святого Хреста, а на вулиці Шевченка – величний храм «Серце Ісуса». Про площу Святої Марії, яка раніше називалася Турецькою, містом гуляє сумна легенда. За часів, коли Османська імперія наводила жах на всю Європу, турки викопали тут колодязь. І в ньому, тікаючи від переслідувань закоханого в неї східного паші, втопилася місцева красуня. А ще в Чернівцях є чудові парки – Реформації (колишній Жовтневий) та Шевченка. У першому місцеві в теплу пору засмагають біля ставка, у другому – гуляють та розважаються на атракціонах. А ще Чернівці можуть похвалитися власним скансеном, подібним до київського Пирогова. Тож приїздіть – нудьгувати не будете! 
Бюджет поїздки на дві людини (два дні, дві ночі):
– Квитки на поїзд (із Києва, в обидва боки, купе): 1400 грн
– Проживання в орендованій квартирі (дві ночі, всі вигоди, не святкові дні): 1000 грн
– Вхід до музеїв: 200 грн
– Харчування, 2 дні: 1000 грн
Разом: 3600 грн.
Читайте також:
