Фітотерапія з наукового погляду

В асортименті практично всіх аптек є лікарські рослини та препарати на їхній основі. Отже, кожен фармацевт рано чи пізно стикається з необхідністю надати професійну консультацію з фітолікування. Водночас роль фітотерапії в сучасних професійних джерелах інформації надзвичайно мало висвітлюється. Складається враження, що фітотерапія – галузь медицини, яка тяжіє до нетрадиційної. Але це не так. Глобальний саміт із традиційної медицини Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) 2023 року підтвердив, що фітотерапія є одним з напрямків традиційної медицини^{[1; 2]}. Згідно з даними ВООЗ, фітотерапевтичними засобами користується до 88 % населення планети. Фітотерапія як метод лікування входить до систем традиційного лікування більшості європейських країн^[3].

Особливості фітотерапії та її переваги

Фітотерапія − галузь медицини й фармакології, що вивчає методи лікування та профілактики за допомогою лікарських рослин і засобів з них.

Як метод лікування, фітотерапія має низку переваг^[3–5]:

• м’який фізіологічний вплив на обмінні процеси в організмі;
• безпека за тривалого використання в терапевтичних дозах, що робить її одним з варіантів вибору під час хронічних захворювань;
• достатня ефективність за відносно невисокої частоти побічних дій, що дозволяє використовувати її дітям, ослабленим особам та літнім людям;
• багатофункціональна фармакологічна дія за рахунок різноманіття хімічного складу рослинної сировини;
• більша прихильність пацієнта до лікування лікарськими препаратами на рослинній основі, нижча вартість лікування;
• поступовий розвиток терапевтичного ефекту.

Фітотерапія як галузь науки ґрунтується на певних принципах^[5]:

• етапність лікування. Найбільшу роль рослинні препарати відіграють на початкових стадіях захворювання, а також у період відновлення та вторинної профілактики;
• принцип системності. З огляду на полівалентність дії фітопрепаратів вони можуть використовуватися як для регуляції функціонування організму в цілому на рівні нервової та ендокринної системи, так і на рівні окремих систем, органів і метаболічних процесів;
• індивідуальний підхід у лікуванні;
• безперервність у лікуванні;
• використання малих і середніх терапевтичних доз;
• принцип правильного комбінування лікарських фітозасобів з урахуванням їхньої взаємодії та побічних ефектів.

Хімічна основа дії рослинних препаратів

Хімічний склад рослини може відрізнятися залежно від місця її вирощування, стану ґрунтів, освітлення, зволоження тощо. Тому під час створення готових комплексних фітопрепаратів на основі рослинної сировини важлива стандартизація, що регламентує граничний максимальний і мінімальний вміст основних діючих речовин^{[3; 5]}.

Тут потрібні деякі визначення^[5]:

• діюча речовина – саме та біологічно активна речовина, що виконує потрібну нам лікувальну та профілактичну дію;
• супутні речовини – інші продукти метаболізму, які також є в рослинній сировині, що не мають потрібної нам лікувальної дії, проте можуть впливати на побічні ефекти та взаємодію з іншими препаратами, посилювати чи послаблювати дію біологічно активної речовини, виступаючи як медіатор фармакологічної взаємодії;
• баластні речовини – всі інші речовини і метаболіти рослини, що не мають суттєвого фармакологічного впливу.

Основні групи біологічно активних речовин

Далі розглянемо основні види діючих речовин, що мають науково обґрунтовану фармакологічну дію^[5–7].

1. Білки та амінокислоти.
2. Нуклеїнові кислоти. Самі по собі вони хімічно малоактивні, але під час розщеплення їхня активність значно зростає, тому вони можуть входити до складу різних стимулюючих препаратів.
3. Вуглеводи. Поділяються на моносахариди (глюкоза, фруктоза), дисахариди (сахароза, лактоза) та полісахариди (крохмаль, інсуліни, пектини, целюлоза). Та ж клітковина рослин має вагоме значення у пристінковому травленні в кишківнику та прискорює перистальтику. Фруктоза входить до складу фруктів і меду.

4. Слизи – високомолекулярні речовини, частіше це полісахариди, поліуроніди чи комбінація полісахаридів з уроновими кислотами. Слизи утворюють колоїдний розчин, що не перетравлюється і не метаболізується, захищає слизові оболонки під час їхнього запалення. Ці речовини застосовують як під час закрепів, так і під час діареї, а також у разі подразливого кашлю, виразкових уражень шкіри тощо. Слизи присутні в липовому цвіті, корінні алтею, насінні льону, в лишайниках і водоростях. Вони містяться також у листях і квітах підбілу (мати-і-мачуха), агарі, ісландському моху, квітах мальви тощо.
5. Глікозиди. Це сполуки вуглеводів з іншими хімічними речовинами – вуглеводнем, терпенами чи фенолом. Найбільш відомі речовини цієї групи – серцеві глікозиди, що містяться в листі червоної і шерстистої наперстянок, конвалії та олеандра, горицвіті весняному, насінні строфанта. Серцеві глікозиди – сильнодіючі речовини, що сповільнюють частоту серцевих скорочень і збільшують їхню силу, тому мають використовуватися під наглядом лікаря^[7].

6. Сапоніни – один з різновидів глікозидів. Їхня особливість полягає в тому, що в поєднанні з водою ці речовини утворюють піну, за рахунок чого подразнюють слизові оболонки, посилюють перистальтику і секрецію травних залоз, стимулюють відходження мокротиння з бронхів, мають сечогінний ефект. Сапоніни можна отримати з плюща, мати-і-мачухи, листя берези, кореня солодки тощо.
7. Алкалоїди – сильнодіючі і високоактивні органічні сполуки, часом можуть бути отруйними або мати наркотичну дію. Алкалоїди містяться в макових, лілійних, пасльонових, жовтецевих рослинах, чаї і каві (кофеїн, ефедрин, теобромін). Проявляють дуже різні фармакологічні властивості. Атропін і папаверин працюють як спазмолітики, атропін також має мідріатичну (розширення зіниць) дію, прискорює серцеві скорочення, затримує виділення слини та шлункового соку. Атропін, гіосциамін і скополамін містяться у блекоті, дурмані та беладоні. Морфін має наркотичні та аналгетичні властивості, морфін і його похідні (кодеїн, папаверин) отримують з маку снодійного. Кофеїн і теобромін чайного листа стимулюють діяльність дихального центру. Хінін (міститься в корі хінного дерева) специфічно діє на збудника малярії.

8. Ефірні олії. Містяться в таких ефіроолійних рослинах, як кріп, фенхель, коріандр, валеріана, лаванда, любисток, меліса, петрушка, розмарин, шавлія, ялівець, полин, лимон, апельсин, троянда тощо. Крім ароматичних властивостей, мають також бактеріостатичну та діуретичну дію (олія чебрецю, ялівцю, насіння і листя любистку, коренів петрушки), покращують апетит, посилюють секрецію травних залоз (кріп, петрушка, коріандр, кмин), чинять жовчогінну дію (м’ята).
9. Фенольні сполуки (сприяють загоєнню ран і регенерації) та їхні похідні – флавоноїди знаходять широке застосування у фармакології. Флавоноїди чинять такі дії: капілярозміцнювальну (чайний лист, цитрусові, аронія, шипшина, кінський щавель, гречка), кардіотонічну та протиаритмічну (витяжка глоду), спазмолітичну та гіпотензивну (шоломниця, кропива собача, аронія, астрагал, герань тощо), сечогінну (марена красильна, дрік красильний, хвощ польовий, бузина чорна, волошки, бруньки та листя берези, кукурудзяні стовпчики з приймочками, гадючник, вовчуг, гірчак пташиний), жовчогінну та гепатопротекторну (цмин піщаний, полин, кукурудзяні стовпчики з приймочками, розторопша, пижмо) і кровоспинну (софора японська, грицики, гірчак перцевий та почечуйний).
10. Дубильні речовини – використовуються і зовнішньо, і внутрішньо. Зовні застосовують у разі пітливості ніг, опіків, для заживлення ран і невеликих кровотеч, за надмірної жирності шкіри. Ці речовини містяться в чаї, корі дуба, ялини, вільхи і каштана їстівного, щавлі, ревені, кермеку, листі вересу і брусниці.

Крім того, лікарські рослини містять ще великий комплекс біологічно активних речовин − вітаміни, жири, воски, гіркоти тощо.

Фітозасоби за фармакологічною дією

За видом дії на організм фітотерапевтичні засоби можна розділити на^[6]:

• заспокійливі (валеріана, собача кропива, меліса, хміль, глід тощо);
• збуджуючі і тонізуючі (чай, аралія, елеутерокок колючий, женьшень, лимонник, родіола рожева, заманиха висока, левзея, тирлич жовтий, камфорний лавр, модрина, ефедра хвощова);
• анестезуючі (кокаїн);
• жовчогінні (м’ята, шипшина, розторопша, приймочки кукурудзи, парило звичайне, хвощ польовий, ласкавець золотистий);
• сечогінні (любисток, остудник, оман, приймочки кукурудзи, ялівець, морська цибуля, корені первоцвіту, насіння петрушки, собача кропива, листя мучниці, хвощ польовий);
• в’яжучі засоби (кора дуба, калини, вільхи сірої, змійовик, калган, бадан, трава водяного перцю, грицики, шавлія, мучниця, щавель, чорниця, черемха, чай);
• кровоспинні засоби (грицики, кропива дводомна, деревій, меландрій білий, родовик лікарський);
• відхаркувальні засоби (іпекакуана, сенега, мильний корінь, синюха, корені алтеї, солодки, багно болотне, підбіл);
• гельмінтоцидні засоби (цитварний полин, гарбузове насіння, чоловіча папороть);
• інсектицидні рослини (ромашка, анабазис, тютюн, махорка, ломинос, цикламен, чемериця, мильнянки, рицина, рододендрон, волоський горіх, листя томату).

Фітотерапія дає великий спектр можливостей для лікування поширених захворювань. Більшість фітотерапевтичних засобів є безрецептурними, що дозволяє рекомендувати їх за першим столом. Це забезпечує прихильність пацієнта до лікування, більш безпечний профіль лікування і можливість комбінованої терапії. Знання з фітотерапії розширюють спектр можливостей фармацевта та збільшують ефективність фармацевтичної опіки, яку він надає клієнтам.

---