Сьогодні:27 September, 2020

Аптечний лицар

Більшість із нас мають не тільки улюбленого перукаря чи стоматолога, а й фармацевта. Особливо це притаманно невеликим містечкам, де всі один одного знають, а хороший чи поганий відгук одразу розносить «сарафанне радіо». Наш гість – Артем Михайленко, 35-річний провізор з невеличкого міста Малина, що на Житомирщині, розташованого за 100 км від української столиці, – дбає про кожного клієнта та мріє про кардинальні реформи у сфері охорони здоров’я.

– Як Ви стали фармацевтом, хто вплинув на Ваш професійний вибір?

– До 11 класу включно я не знав, ким хочу бути. Планував вступати з однокласником до Немішаївського агротехнічного коледжу на ветеринара – я люблю тварин, до того ж хотілося, щоб моя професія була пов’язана з хімією та лабораторією. Однак мама, яка на той час мешкала вже в Запоріжжі (батьки розлучилися й роз’їхалися), запропонувала обрати аптечну справу й навчатися в медичному університеті, який знаходився недалеко від її будинку. Оскільки поспати зайвих 10 хвилин зранку – це для мене святе, я став фармацевтом. До того ж у Запорізькому медичному університеті я міг отримати не лише вищу освіту й військове звання, а й відчутні плюси у виборі професії: маючи диплом провізора, я мав право працювати і завідувачем аптеки, і патологоанатомом, і медбратом.

– А хто Ваші батьки за фахом?
Чиїми стопами Ви пішли?

– Я виріс у сім’ї гуманітаріїв і перший обрав фармацію. Мій батько за фахом режисер масових заходів, мама закінчила культпросвіт училище. Батьки працювали спочатку в міському будинку культури: мама – машиністкою, тато – директором, потім разом перейшли до школи № 1. Мама викладала музику, була моїм класним керівником, а батько досі обіймає посаду заступника директора з виховної роботи та викладає театрознавство й народознавство. Переїхавши до Запоріжжя, моя мама, Лариса Купчинська, почала популяризувати старовинні українські народні та козацькі пісні, забуті побутові танці, ставши художнім керівником Ансамблю пісні і побутового танцю «Оксамит». Вона полюбила цю справу й досягла неабияких успіхів. У школі я не був старанним учнем, страшенно не любив вчитися і «виїжджав» завдяки гарній пам’яті. Пригадую, аби перевірити, чи вчив я вірш вдома, вчителька української літератури питала мене першого, бо коли доходила черга до букви «М», то я його вже знав. Я любив писати твори, любив українську літературу. Мені дуже подобалися уроки англійської мови: наш викладач Ірина Круківська вміла цікаво подати матеріал, навіть запровадила святкування Хеловіну. Ми заучували пісні, страшилки, прислів’я англійською мовою, пам’ятаю, як вона відпускала нас зі своїх уроків – і ми малювали, кроїли і власноруч виготовляли декорації та костюми. Точні науки мене взагалі не цікавили, ледве на «тройбани» витягував, але, як потім виявилося, з трійкою Малинської школи № 1 у Запорізькому медичному університеті я знав більше, ніж відзначені грамотами й медалями студенти. Утім, досі дивуюся, як здав екзамен з вищої математики.

– Як склався Ваш професійний шлях, у яких аптеках працювали?

– У 2006 році я закінчив інтернатуру в Києві й повернувся до Малина – не люблю великих гамірних міст. Перші кроки робив в аптеці «Нікон». Саме тут отримав базові знання, які не дають в університеті: вивчив сучасний асортимент. Потім влаштувався працювати в київську аптеку «Гелена». Мені дуже подобався робочий графік: добу працюєш – три вдома. Однак директор запропонував попрацювати завідувачем, я вирішив спробувати і почав буквально жити в аптеці. Довго так тривати не могло. Розташований у заможному районі на Оболоні заклад мав потенціал, однак потребував додаткових інвестицій. На жаль, власник бізнесу не вкладав достатньо грошей у розвиток – в аптеці не було всіх необхідних ліків, клієнтам доводилося відмовляти, відповідно аптека втрачала відвідувачів і не приносила бажаного прибутку. Місяць попрацював і знов повернувся до Малина. На той час у місті саме відкрилася нова житомирська аптека «Фарма-лайн» – рік я мав змогу консультувати відвідувачів, приділяючи кожній людині максимум уваги, вникати у виробничі процеси та поновлювати знання. Найкращим періодом у моїй професійній діяльності вважаю роботу в «Аптекс». Досі не зустрічав кращих роботодавців, ніж подружжя Сивків: повага, довіра, свобода дій. Для них викладався на повну. Зараз я працюю завідувачем у новій соціальній аптеці «Фарма-лайн», яка розташована в Малинській районній лікарні.

– Що таке «соціальна аптека»?

– Сьогодні завоювати ринок можна тільки ціновою конкуренцією, а «соціальна аптека» – це зменшена націнка на препарати. Купуючи вугілля або «Цитрамон», ви не відчуєте особливої різниці, а от у випадку з дорогими препаратами можна зекономити суттєву суму. Робота дуже напружена – щодня доводиться збирати великі списки препаратів. Потрібно мати неабиякі здібності, щоб прочитати арабський почерк лікарів, ретельно рахувати, що ти і скільки даєш, та ще й паралельно виявляти помилки. Інколи доводиться розпитувати пацієнтів про хворобу, щоб продати необхідні препарати. На додачу заважає безкультур’я: люди не дотримуються черги, підганяють і ображають один одного, звинувачують фармацевтів у всіх гріхах – наживаєтеся, підвищуєте ціни. У людей не формуються причинно-наслідкові зв’язки, ніхто не пов’язує зростання цін на лікарські препарати з подорожчанням, приміром, бензину, не враховує того факту, що аптека працює через посередників, і чим їх більше, тим дорожчий препарат.

– Чи є у Вас хобі?

– У 9 класі я почав захоплюватися лицарськими боями в польових умовах. Про них мені розповів однокласник. Він так яскраво описав баталії, що мені відразу захотілося взяти участь у наступній грі. За місяць я власноруч виготовив обладунки: лати зробив з оцинкованої бляхи, шолом – з німецької каски, а кольчугу сплів з алюмінієвого дроту. Це був страшний час – руки були в бинтах і пластирах, але воно було того варте. У «Другій пунічній війні», яку тоді влаштували на Оболоні, мій «марсіанський» тип обладунків мав цілком достойний вигляд. Студентом я об’їздив Схід та Північ України, набрався «рольового» досвіду і, коли повернувся в Малин, започаткував власний рух. Свого часу на базі рідної школи мав намір організувати заняття з настільних рольових ігор, але не склалося. Рольові ігри, до захоплення якими мене підштовхнуло знайомство зі всесвітом Джона Толкіна, залишаються моїм хобі й досі, хоча й дещо в зміненому вигляді – зараз ми з друзями граємо в настільні рольові ігри на моїй кухні.

– Що для Вас найважливіше в аптечній справі?

– Найголовніше в аптечній справі – це залишатися провізором і не перетворюватися на «торгаша». Я не зациклений на продажах, хоча нині й створені такі умови, коли в більшості випадків схема виплати зарплати залежить від виторгу. Завжди намагаюся продати людям те, що їм справді необхідно, часто навіть раджу купити дешевший замінник призначеного лікарем дорогого препарату. На моєму місці роботи – аптека розташована в стаціонарному відділенні лікарні – замінити препарат тяжко, бо є ж лікарі, які дуже не люблять ініціативних пацієнтів і фармацевтів. Хоча, згідно з наказом № 360 Міністерства охорони здоров’я, я як провізор маю право замінити лікарський засіб аналогічним, якщо зі мною погоджується покупець. Звісно, тут дві сторони медалі: з одного боку, виступає взаємозамінність препаратів, з другого, – унікальність технології їх виробництва. Фармакокінетика і фармакодинаміка, принцип засвоєння препаратів, перетворення їх в організмі на метаболіти і виведення, залежать від технології виробництва, тобто діюча речовина може бути однакова, а от допоміжні можуть бути трошки різні, може відрізнятися технологія виготовлення цих засобів і форма, у якій вони продаються. Люди всі різні, кожному підходить щось своє. Однак завжди потрібно пам’ятати й про гроші. Коли в стаціонарі лежить пенсіонер і щодня приходить зі списком, який обходиться йому в 400 гривень, я намагаюся порадити дешевші препарати.

– Як часто клієнти звертаються з проханням порадити ліки?

– Кількість відвідувачів, які просять порекомендувати ліки, залежить від розташування аптеки. Наприклад, у спальному районі міста життя спокійніше, там зазвичай більше половини клієнтів звертається з проханням порадити ліки. Є випадки, коли людина вагається й не може обрати один з двох препаратів, тоді я пояснюю, у чому відмінність між ними, який краще взяти на той чи інший вік, на ту чи іншу вагу, стать. Є група відвідувачів, яка взагалі лікується «за телевізором» або за порадами сусідки, і зазвичай їм альтернатива просто не потрібна. У лікарні ж до аптеки приходять зі списком, який необхідно швидко зібрати, і часу на розмови обмаль. Однак навіть в умовах стаціонару люди середнього й пенсійного віку просять порадити той чи інший препарат.

– Як Ви розслабляєтеся після напруженого робочого дня?

– Після 12–14-годинного робочого дня я виходжу з аптеки, закриваю її і про все забуваю. І якщо наступного дня мене запитають, що я вчора продавав, – я не згадаю. Але якщо протягом дня в аптеці стався якийсь конфлікт, я можу переживати його дуже довго. Якщо вже зовсім погано, то я включаю певного типу музику – і енергія повертається. Дуже люблю різноманітний фольк – подобаються пісні й музика перуанських і північноамериканських індіанців, кавказців та африканців.

– Як Вам вдається слідкувати за новинками фармацевтичного ринку?

– Дуже багато нової інформації дізнаюся на курсах підвищення кваліфікації, що їх читають у Житомирі харків’яни. За 11 років був уже тричі: двічі – планово і один раз для отримання категорії – завідувач аптеки повинен підвищувати фах управління персоналом. Коли хочеться докопатися до першопричини появи, приміром, ацетону в дітей, поринаю в Інтернет. Якогось окремого сайту виділити не можу, але багато цікавого знаходжу в нашого доктора Євгенія Комаровського та Марини Кузнецової, російської дільничної лікарки, яка перекваліфікувалася у фармацевта і веде блог «Аптека “Для человека”».

– Як Ви ставитеся до самолікування?

– Більшість людей лікується неправильно, керуючись рекламою або порадами з Інтернету. Не маючи спеціальних знань, можна пропустити ключові симптоми й наробити біди. Бракує грамотної просвітницької роботи, яку треба проводити не тільки серед пацієнтів, а й серед лікарів. Дуже часто доводиться мати справу з необдуманими призначеннями антибіотиків. Так, наприклад, звичайнісіньку ангіну одразу лікують атибіотиками, хоча в більшості випадків можна обійтись антисептиками місцевої дії та полосканням горла. Безконтрольне повальне призначення антибіотиків призвело до появи нових антибіотикорезистентних штамів бактерій, боротись з якими стає все важче. Розробка ж нового антибіотика – це величезні гроші й роки копіткої роботи. Варто сто раз подумати перед тим, як самовільно вживати антибіотики. Щодо лікарів, то вважаю за потрібне встановити контроль над виписуванням вищезгаданої групи препаратів. Сьогодні українці часто лікують грип антибіотиками, яких вірус – білкова молекула – навіть не бачить. Водночас дієвих противірусних засобів на ринку дуже мало, бо вірус надто живучий і має здатність створювати з наших звичайних клітин заводи з виробництва собі подібних. Однак світло в кінці тунелю є. Кардинально новий підхід у лікуванні, наприклад, нещодавно запропонував Сінгапур: наразі розроблений новий препарат, який напряму впливає на ДНК усіх вірусів. На жаль, проблема вживання антибіотиків в Україні ще тривалий час не буде вирішена.

– Упродовж останніх років малинчани почали більше купувати ліків?

– Малинчани, як і загалом українці, люблять ліки і їдять їх, як солодощі. Здебільшого це люди середнього і похилого віку. Найбільше вживають нестероїдних протизапальних засобів, які знімають біль при ревматизмах, нежиті, температурі. Друге місце за популярністю посідають антигіпертензивні засоби. Проблеми, які колись виникали в людей літнього віку, зараз спостерігаються в студентів та навіть у дітей. На третьому місці – антибіотики. Як правило, позиції зазначених груп препаратів у рейтингу змінюються залежно від профілю і місцерозташування аптеки. Щороку зростає популярність засобів від алергії. Зараз відбуваються вже абсолютно незбагненні речі – алергія на протиалергійні препарати!

– Як Ви вважаєте, у якому напрямку повинна розвиватися аптечна справа в Україні?

– В ідеалі треба переглянути цінову політику, оподаткування, акцизи і ПДВ. Потрібно рухатися в бік здешевлення продукції: окремі закони, які регулюватимуть політику та організацію виробництва життєво необхідних лікарських засобів. Держава повинна мотивувати аптеки розвиватись у напрямку фармацевтичної опіки, а не комерції. А це знову ж таки передбачає зміни в оподаткуванні. Але не тільки! Кожен аптекар повинен усвідомлювати, що він працює не в крамниці, а в закладі, який дбає про здоров’я та безпеку відвідувачів. Не слід забувати головне правило: «Noli nocere si non patest juvare» – «Не нашкодь, якщо не можеш допомогти». Але найперше – треба, щоб закінчилася війна.

– Що б Ви хотіли зробити в житті?

– Раніше я прагнув змінити людей, утілити реформи, які б дозволили нашій державі розвиватися. Сьогодні я вже не готовий витрачати енергію на суспільні цілі, мені хочеться домашнього затишку, спокою, дітей.

Наталія ЯКОВЛЕВА


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook