Таланти родом із аптеки

Фармацевт – професія творча. Хоча б тому, що багатозадачна. Адже робота в аптеці передбачає і глибоке знання асортименту, лікарських взаємодій, фармакокінетики та інших добре відомих читачам речей, і вміння переконувати, продавати, виходити з конфліктів без репутаційних втрат, і здатність до співпереживання, водночас глибоко не занурюючись, щоб не вигоріти…

Загалом, бути фармацевтом – це ціле мистецтво. Не дивно, що, попрацювавши якийсь час за першим столом або просто виховуючись у родині фармацевтів, де головні цінності – людяність, відповідальність, дослідницький азарт, талановиті люди з успіхом реалізовували свій потенціал в інших галузях. Навіть якщо професія провізора була миттєвим спалахом у їхній кар’єрі – вона все одно залишила глибокий слід у їхній біографії.

Герб з пілюлями

У світовій історії було не так багато талановитих політиків, яких нащадки згадують навіть через століття – причому з вдячністю і захопленням. Однак флорентійському роду Медічі це вдалося. І не останню роль тут відіграло походження знаменитої родини. За легендою, уславлена аристократична фамілія бере свій початок від аптекарів. Навіть французьку королеву Катерину Медічі, яка вийшла з цієї родини, заздрісники й вороги називали позаочі «аптекаркою», натякаючи на її «неблагородне» походження ^[1]. Ще кажуть, що герб Медічі (золотий щит із червоними кулями) також є відсиланням до аптечної справи і символізує пілюлі від кашлю. Та й саме слово «Медічі» натякало на професію медика (medico, del medico) – як відомо, в ті часи не було жорсткої спеціалізації, і аптекарі часто за сумісництвом були й лікарями.

Рід Медічі задавав тон руху наукової і творчої думки в середньовічній Флоренції, яка подарувала світу низку шедеврів мистецтва та калейдоскоп наукових здобутків. Представники дому Медічі не лише правили Флоренцією, але й були уславленими меценатами, особливо для художників та архітекторів. Мікеланджело, Боттічеллі, Тиціан, Рафаель – усі вони творили під егідою флорентійських правителів. Не обходили Медічі стороною й фармацію. З їхньої легкої руки розквітла найстаріша аптечна установа в Європі – Санта-Марія-Новелла, яка досі вважається найкрасивішою аптекою у світі ^[1]. Саме Медічі зробили аптеку доступною для всіх флорентійців, надали їй право наносити на етикетки своїх продуктів знаменитий герб і дали їй потужний поштовх у розвитку.

Курс – на Північний полюс

Ще один приклад, що підтверджує: жага відкриттів у родині фармацевтів передається, навіть якщо діти обирають інший шлях, – Саломон Август Андре, шведський інженер і дослідник Арктики, який одним із перших застосував повітряну кулю для підкорення Північного полюса. Він народився 1854 року в невеличкому шведському місті Ґренна п’ятою дитиною аптекаря Клааса Ґеорга Андре ^[2]. Сучасники наголошували, що відомий учений вирізнявся ясним розумом і сильною волею – рисами, успадкованими від батьків.

11 липня 1897 року водневий аероплан «Орнен» («Орел») піднявся з острова Шпіцберген із трьома членами команди на борту. Балон зазнав аварії вже за два дні після зльоту, а рештки учасників експедиції було знайдено лише 1930 року – через 33 роки – на безлюдному острові Квітея в архіпелазі Шпіцберген ^[2]. На честь дослідника, який ціною власного життя намагався втілити мрію, названо північну частину острова Західний Шпіцберген – Земля Андре.

Ширяв у хмарах

Англійський фармацевт Люк Говард після завершення навчання відкрив власну аптеку в Лондоні та заснував фармацевтичну компанію. Однак інтерес до природничих наук спонукав його спостерігати за погодними явищами і вести докладні щоденники. Саме вони лягли в основу нової наукової номенклатури хмар – купчастих, шаруватих і перистих, – яку Говард запропонував у своїй доповіді «Про модифікацію хмар» 1802 року ^[3].

Він виділив три базові типи: cirrus (від латинського «локон»), cumulus («купа») та stratus («шар»), а також чотири перехідні форми. Ця термінологія, розроблена аптекарем-аматором, використовується в метеорології досі. Його праці надихнули художників-романтиків – зокрема, Тернера і Констебля – на пейзажний живопис хмарного неба. За внесок у метеорологію фармацевт Люк Говард 1821 року був обраний членом Лондонського Королівського товариства ^[3].

Натхнення для королеви детективу

Політика і наука – далеко не всі галузі, в яких реалізувалися наші імениті колеги. Не менш цікаво подивитися, як робота з лікарськими засобами вплинула на творчість знаменитих письменників і художників. Було б злочином не згадати в контексті талановитих фармацевтів Аґату Крісті – аптечна діяльність залишила величезний відбиток на її творчості. Дослідники підрахували, що понад 80 злочинів у її творах було скоєно за допомогою отруєння ^[4]. У більшості випадків знаряддям вбивства в романах Крісті є стрихнін, миш’як, нікотин, морфін, наперстянка.

І це невипадково. Королева детективу була справжнім фахівцем у приготуванні смертоносних сполук. Усе почалося під час Першої світової війни, коли майбутня письменниця кілька років служила у госпітальній аптеці провізором-техніком у Торкі, склавши необхідні іспити з хімії та практичної фармакології. Вона працювала позмінно – першу або другу половину дня до шостої години. Попри певну одноманітність, аптечна справа припала їй до душі. «Уперше опинитися в аптеці по той бік прилавка, – згадувала вона пізніше, – це своєрідне відкриття. Ми, аматори, з граничною ретельністю наповнювали пляшечки ліками. Якщо лікар прописував хворому двадцять грамів вуглекислого вісмуту, той отримував рівно двадцять грамів. Звісно, ми чинили правильно, але немає сумнівів, що кожен фармацевт, який відпрацював свої п’ять років і отримав диплом, знає свою справу так само, як гарний кухар – рецепти страв» ^[5].

Вивчаючи фармацевтичні субстанції, Крісті докладно записувала в блокнот, який вони мають вигляд, яка їхня дія і з чим їх не можна змішувати. Саме в аптеці вона вперше задумалася про те, щоб написати детективний роман. Під час Другої світової війни Крісті знову добровільно пішла провізором – цього разу до Університетського коледжу Лондона, де поновила свою кваліфікацію ^[4].

Цікаво, що знання, якими володіла Аґата Крісті, не лише допомогли їй створити захопливі літературні твори, але й урятували життя реальним людям. Зокрема, лондонські лікарі ніяк не могли поставити діагноз дівчинці, яка надійшла у важкому стані. На щастя, одна з медсестер виявилася великою шанувальницею творчості письменниці і пригадала, що в повісті «Вілла Білий кінь» під час отруєння талієм спостерігалися схожі симптоми ^[4]. Описані Крісті детальні та точні клінічні прояви отруєння талієм – аж до характерного випадіння волосся – дозволили пізніше поліції встановити і засудити реального злочинця, британського заводського робітника, що отруїв кількох людей. Недарма кажуть: письменниця знала своє ремесло не гірше за справжнього токсиколога.

Ліки від батька Шерлока Холмса

А от інший геній детективу, сер Артур Конан Дойл, отримав не так багато від своєї роботи з лікарськими засобами. Майбутній творець Шерлока Холмса, попри очевидні творчі задатки, вирішив піти навчатися на лікаря, щоб допомагати своїй родині. Першим наймачем «доктора» Дойла, до якого той прийшов у помічники на початку літа 1878 року, був доктор Річардсон із Шеффілда, який обслуговував пацієнтів із найбідніших верств суспільства. Обов’язки Артура полягали у приготуванні ліків. Робота тонка, і недосвідчений асистент справлявся з нею кепсько. Лише через три тижні доктор Річардсон і студент Дойл розійшлися – на взаємне полегшення. Артуру не заплатили ні шилінга. Зате цей життєвий досвід знайшов потім відображення в романі «Загадка Старка Монро» ^[6].

Утім, згодом Конан Дойл багато років працював лікарем, і вже куди успішніше. Навряд чи варто дивуватися тому, що ставити діагнози в батька дедуктивного методу виходило набагато краще, ніж змішувати інгредієнти лікарських засобів. Деякі дослідники вважають, що образ педантичного Холмса з його звичкою помічати деталі, що вислизають від інших, був сформований саме аптечним і медичним досвідом автора.

Аптекар і художник

Карл Шпіцвеґ, німецький художник, рисувальник, ілюстратор і один із найяскравіших представників стилю бідермаєр, теж починав в аптеці. Навчався в латинській школі при придворній аптеці Мюнхена, потім на фармацевтичному факультеті Мюнхенського університету. Після закінчення навчання працював помічником аптекаря, потім став провізором. Весь цей час паралельно вивчав живопис. Картини Карла Шпіцвеґа не відразу здобули визнання публіки. Переломний момент настав після Паризької всесвітньої виставки 1867 року, коли художник став надзвичайно популярним ^[7]. Творча спадщина майстра величезна: він залишив після себе понад 1500 картин, акварелей і ескізів.

Аптека посідала одне із центральних місць у роботах майстра. Так, на картині «Аптека з лелекою» зображений невеликий затишний дворик із двома голубами, дівчина з кошиками, аптека з фігуркою лелеки над входом. Літні пані, що сидять групками біля аптеки, мирно коротають вечір за пліткуванням на картині «Базіки біля аптеки з лелекою». На картині «Закоханий провізор» молодий чоловік, що клопітливо розтирає щось у великій ступці посеред аптечного дворика, не може відірватися від роботи і побігти за дівчиною, яка граційно проходить повз. Однією рукою він ніби прив’язаний до товкача, а іншою рветься до коханої. Та сама фігурка лелеки над вивіскою «Аптека» незворушно дивиться на невдачливого провізора.

***

Усі ці приклади свідчать про те, що аптека здатна надихнути на наукові відкриття, створення шедеврів або навіть глобальні зміни в суспільстві – причому на краще. І, звичайно, талановитий фармацевт талановитий якщо не в усьому, то в багатьох речах.

---