Взаємодія людини із зовнішнім світом здійснюється за допомогою сенсорної системи, або органів чуття, до яких належить і вухо – орган, завдяки якому ми можемо чути та розрізняти звуки.
Медицина для працівника першого столу
Вухо (auris) – парний орган, розташований у скроневих кістках черепа та зовні обмежений вушними раковинами. В організмі людини виконує дві функції:
- сприймає та передає звукові імпульси;
- відповідає за положення тіла в просторі та здатність утримувати рівновагу.
Отже, вухо – це орган слуху та рівноваги. Його умовно можна розділити на три відділи: зовнішній, середній та внутрішній.
До зовнішнього вуха належать вушна раковина та зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, вкритим шкірою; лише одна її ділянка – мочка – позбавлена хряща та заповнена жировою тканиною. Форма і розмір вушних раковин настільки ж індивідуальні, як і відбитки пальців.
Вушна раковина має характерні завитки, що спрямовують звукові коливання на зовнішній слуховий прохід, довжина якого становить 25–30 мм. У шкірі слухового проходу є волоски та видозмінені потові залози, що виробляють вушну сірку. Слуховий прохід поступово звужується – це дозволяє концентрувати хвилі та посилювати звук. Пружна тонка барабанна перетинка, розташована наприкінці слухового проходу, передає звукові коливання із зовнішнього вуха до середнього.
Структури зовнішнього вуха відіграють важливу роль у передачі звукових хвиль. Вони забезпечують постійну температуру й вологість у ділянці барабанної перетинки та захищають її від механічних, бактеріальних і термічних впливів.
Середнє вухо розташоване за барабанною перетинкою. Воно утворене барабанною порожниною (об’ємом приблизно 1 см³) та розміщеними в ній слуховими кісточками – молоточком, ковадлом і стременом, які за допомогою зв’язок і суглобів рухомо з’єднані між собою.
Кісточки передають звукові коливання у внутрішнє вухо, одночасно посилюючи їх. Це дозволяє людині чути навіть слабкі звуки.
Барабанна порожнина поєднується з носоглоткою через слухову (євстахієву) трубу, завдяки якій тиск повітря на барабанну перетинку з боку зовнішнього слухового проходу дорівнює тиску з боку барабанної порожнини. Вирівнювання тиску відбувається завдяки надходженню повітря з носоглотки, коли людина позіхає, відкриває рота або ковтає. Тому під час зльоту чи посадки літаків або високо в горах рекомендують відкривати рот або робити кілька ковтальних рухів під час появи відчуття «закладання» вух. Однак така анатомічна особливість має свої мінуси – мікроорганізми з носоглотки можуть потрапляти до середнього вуха, що іноді спричиняє його запалення. Тому середній отит – найбільш поширене захворювання органу слуху, і коли йдеться про отит, найчастіше мають на увазі саме гострий середній отит.
Внутрішнє вухо розташоване у глибині скроневої кістки черепа. Воно представлене лабіринтом – системою порожнин і каналів, заповнених рідинами – ендолімфою та перилімфою. Лабіринт містить слухову частину внутрішнього вуха (равлик або завиток) та вестибулярний апарат – переддвер’я та півколові канали.
Усередині равлика розташований кортієвий орган – скупчення спеціальних клітин, які перекодовують звукові коливання в нервові імпульси і передають їх за допомогою нервів до слухового центру головного мозку. Саме так людина сприймає звуки.
Вестибулярна частина відповідає за відчуття рівноваги й положення тіла у просторі. За найменшої зміни положення тіла рідина в півколових каналах рухається, натискає на чутливі волоски і породжує імпульси в закінченнях вестибулярного нерва. Таким чином до мозку надходить інформація про зміну положення тіла. Робота вестибулярного апарату дозволяє людині точно орієнтуватися в просторі.
Функції будь-якого з відділів вуха можуть бути порушені внаслідок травм або запальних процесів. Запальні процеси у вусі називаються «отитом». Залежно від локалізації розрізняють зовнішній, середній та внутрішній отит.
Запалення зовнішнього вуха (зовнішній отит)
Найчастіше виникає внаслідок інфікування або механічного пошкодження вушної раковини чи слухового проходу (до барабанної перетинки). Трапляється нечасто. Може бути обмеженим чи дифузним.
Зовнішній обмежений отит – запалення волосяного фолікула (фурункул) вушної раковини. Симптоми: незначний біль у вогнищі запалення та поряд з ним, неприємні відчуття під час жування, ковтання. Якщо фурункул розташований на передній стінці слухового проходу, відзначається болючість під час відкривання рота. До визрівання фурункула та розкриття гнійника з виходом гною температура тіла може бути підвищеною.
Зовнішній дифузний отит виникає в разі поширення запалення на слуховий прохід. Для цього виду отиту типовим є видиме звуження слухового проходу через розвиток набряку; якщо потягнути за мочку вуха, хворий відчуває біль, температура тіла може підвищуватися до 38.5–39.0°C. Вушна раковина червоніє та набрякає. Можливі гнійні виділення з вуха із неприємним запахом. Різкий, сильний біль для зовнішнього отиту не характерний.
Запальні захворювання внутрішнього вуха називають лабіринтитом.
Лабіринтит – майже завжди результат ускладнень інфекційних захворювань, середнього отиту чи черепно-мозкових травм.
Для патології характерні сильні запаморочення, періодичні порушення координації рухів, хаотичні рухи очних яблук, часті напади нудоти та блювання. За наявності таких симптомів пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря. Самолікування в таких випадках є вкрай небезпечним.
Найбільш поширене запальне захворювання вуха – гостре запалення його середнього відділу, гострий середній отит.
Саме його в побуті називають «отитом».
Найчастіше отит розвивається внаслідок запальних захворювань носоглотки, насамперед гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ), грипу. Внаслідок впливу низки можливих несприятливих чинників порушується захисна функція слизової оболонки слухової труби. Це дозволяє вірусній інфекції (особливо за масованого навантаження) подолати захисні бар’єри. Розпочинається тригерний етап розвитку запального процесу. У просвіті слухової труби під дією вірусів руйнується війчастий епітелій, який виконує евакуаційну функцію. Віруси накопичуються на поверхні епітеліального шару слизової оболонки повітроносних порожнин середнього вуха. Таким чином, вірусна інфекція надзвичайно швидко запускає патогенетичний каскад запалення та починається 2-й етап його розвитку – альтерація тканин.
Читайте також:Провідну роль у патогенезі захворювання відіграє порушення прохідності слухової труби внаслідок набряку слизової оболонки. Зниження прохідності спричиняє порушення барометричної функції; тиск у порожнинах середнього вуха стає негативним, що спричиняє просочування рідини крізь стінки капілярів (транссудацію).
Унаслідок порушення локальних захисних механізмів активується патогенна флора. Рідина стає гнійною. Таким чином, гострий середній отит вірусної етіології (катаральний середній отит) трансформується в гострий бактеріальний (гнійний) середній отит.
Отже, у розвитку середнього отиту можна виокремити три стадії.
- Початок запального процесу, утворення ексудату (гострий катаральний отит). Цій стадії притаманний дуже сильний біль (один із найсильніших видів болю в людини) у вусі, який іррадіює у відповідну половину голови, зуби; висока температура тіла (38–39°С), можливе зниження слуху. Пацієнти описують біль у вусі як такий, що коле, пульсує, стріляє. Він посилюється ближче до ночі, не дає спокою, заважає спати. Больовий синдром стає більш інтенсивним під час ковтання, чхання, кашлю, тому що при цьому підвищується тиск у барабанній порожнині; біль може супроводжуватися шумом і відчуттям закладеності вуха, зниженням слуху. Адекватна протибольова терапія вже навіть на початковій стадії гострого середнього отиту є важливою, акцент варто зробити на ефективному та безпечному контролі саме цього симптому.
- Перфорація барабанної перетинки, гноєтеча (гострий гнійний отит). Інтенсивність болю зменшується, але якщо відтік гною утруднений, біль може посилитися. Загальний стан покращується, температура тіла нормалізується.
- Згасання запального процесу (реконвалесценція, відновлення), зменшення та припинення гноєтечі, поступове рубцювання барабанної перетинки.
Зазвичай повне одужання настає за 2-3 тижні.
Якщо виникають ускладнення, захворювання може тривати довше. Після того, як гноєтеча припиняється, провідною скаргою може стати погіршення слуху. У такому випадку необхідний ще один візит до лікаря. Утім, гострий середній отит – це не завжди гнійне запалення. Катаральна стадія може відразу перейти в стадію реконвалесценції, якщо перебіг захворювання легкий.
На будь-якій стадії захворювання можуть спостерігатися загрозливі симптоми, що потребують негайного звернення до лікаря:
- біль у вусі постійно посилюється навіть під час застосування протибольової терапії;
- поєднання симптомів отиту з підвищенням температури тіла понад 38°С;
- запаморочення, нудота чи блювання на тлі отиту;
- кровотеча з вуха;
- поєднання симптомів отиту зі зниженням гостроти слуху;
- суттєве збільшення виділень із вуха;
- поява набряку, почервоніння, болючість за вухом;
- відсутність позитивної динаміки протягом двох днів або посилення симптомів попри своєчасно розпочате лікування.
Гострий середній отит найчастіше розвивається у дітей. Цьому сприяють особливості анатомії та фізіології дитини раннього віку.
- євстахієва труба дитини коротка та широка, що сприяє легкому проникненню збудників з носоглотки та ротової порожнини до середнього вуха під час нежитю, чхання або кашля;
- маленькі діти часто перебувають у горизонтальному положенні, що полегшує проникнення слизу з носоглотки до слухової труби;
- імунна система дитини не до кінця сформована, тому діти частіше хворіють на застудні захворювання, які через особливості будови дитячого вуха ускладнюються отитом;
- у дітей нерідко збільшені аденоїди, здатні здавлювати євстахієву трубу.
Клінічна картина гострого отиту в немовлят відрізняється від такої в дорослих. Дитина неспокійна, кричить, крутить головою, тягнеться рукою до вуха, намагається притиснути хворе вухо до подушки, погано спить. У більшості випадків малюк відмовляється від їжі, тому що під час ковтання тиск у середньому вусі підвищується, посилюючи біль. Зазвичай разом із симптомами отиту спостерігаються прояви ринофарингіту.
Як відрізнити гострий середній отит від інших «вушних проблем»
- Якщо до вуха потрапив сторонній предмет, підвищеної температури та виділень з вуха не буде. Оскільки це може статися під час гри, батькам потрібно регулярно оглядати вуха дитини. Мочку вуха необхідно злегка відтягнути вперед і вниз – якщо сторонній предмет є та його добре видно, можна спробувати витягти його за допомогою пінцету з притупленими кінчиками. Якщо самостійно видалити предмет не вдається, потрібно доставити дитину до лікаря.
- Якщо до вуха потрапила вода, це може спричинити не лише дискомфорт, а й тимчасове зниження слуху з однієї або двох сторін, проте відсутні такі симптоми, як біль і температура.
- У разі утворення сірчаної пробки погіршується слух з одного боку. Сірчані пробки потрібно видаляти в лікувальному закладі.
- Якщо з вушної раковини виділяється не гній, а кров – це не може бути проявом середнього отиту та є ознакою травми вуха чи голови. Ситуація потребує втручання лікаря.
- Ознакою отиту є біль під час натискання на козелок – невеликий хрящовий наріст, вкритий шкірою, попереду слухового проходу. Однак цей симптом часто буває хибнопозитивним – натискання на козелок може спричинити неприємні відчуття у вусі навіть без отиту. Тому його можна вважати маркером захворювання лише за наявності інших скарг.
Раціональна фармакотерапія
Хворому з підозрою на гострий середній отит потрібно рекомендувати звернення до лікаря.
Терміновий візит до лікаря є обов’язковим за наявності «загрозливих» симптомів та/або інших вушних проблем (див. вище).
Утім, біль у вусі – надзвичайно сильний біль. Тому в очікуванні візиту до лікаря першим і найважливішим етапом допомоги хворому на середній отит є адекватне знеболювання.
- Насамперед це місцеві засоби (вушні краплі). Системне знеболювання також можливе, але його дія в осередку болю (вусі) менш виражена і відтермінована в часі. Місцеві засоби зазвичай містять знеболювальні та протизапальні компоненти. Наприклад, комбінація лідокаїну (анестетик) з феназоном (НПЗЗ) дозволяє швидко тамувати біль під час отитів, скорочує час до початку анестезуючого ефекту (повна аналгезія настає через 15–30 хвилин після застосування); забезпечує тривале та виражене знеболювання (до 8–10 годин).
Знеболювальні краплі застосовують лише в разі неушкодженої барабанної перетинки. У разі підозри на перфорацію барабанної перетинки (наявність виділень з вуха) використання крапель протипоказане.
- Судинозвужувальні краплі або спрей у ніс допомагають зменшити набряк слухової труби. Зазвичай це селективні симпатоміметики: фенілефрин, ксилометазолін, нафазолін, оксиметазолін, тетризолін, трамазолін – так звані «місцеві деконгестанти».
Не варто застосовувати одночасно більше одного судинозвужувального препарату. Деконгестанти не бажано використовувати триваліше за 7 днів, для лікування дітей створені спеціальні дитячі форми, наприклад, ксилометазолін 0,05 %.
Якщо температура тіла підвищується до 38°С (або вище), безпечніше знижувати її препаратами парацетамолу або ібупрофену у вікових дозах у вигляді сиропу, капсул або таблеток. Кратність прийому – 2-3 рази на день.
Після перфорації біль минає і пацієнт вже не потребує знеболювальних. У цій стадії захворювання використовують місцеві антибактеріальні препарати: ципрофлоксацин, рифаміцин, антисептик мірамістин, комбінацію фраміцетину сульфату + граміцидин + дексаметазон, а також інші краплі з антибіотиками та кортикостероїдами.
!Антибактеріальні вушні краплі призначає лише лікар!
(Однак фармацевту варто знати, що в катаральній стадії отиту краплі з антибіотиками також не призначають, оскільки антибактеріальний засіб не може потрапити в осередок запалення – за барабанну перетинку).
Якщо внаслідок місцевого лікування стан пацієнта не поліпшується (або погіршується, див. «загрозливі» симптоми) протягом двох днів симптоматичного лікування, потрібно звернутися до лікаря. Можливо, пацієнт потребує системного лікування, зокрема антибіотикотерапії. Призначити її може лише лікар за результатами обстеження пацієнта.
Антибіотиками першого вибору під час лікування середнього отиту є пеніциліни (амоксицилін або амоксицилін з клавулановою кислотою) та цефалоспорини (цефазолін, цефтріаксон, цефіпім), другого – кларитроміцин, азитроміцин, тримоксазол, левофлоксацин. Антибіотики призначають на 7-10 днів.
Профілактика гострого середнього отиту
Для профілактики розвитку гострого середнього отиту під час ГРВІ потрібно:
- використовувати судинозвужувальні препарати в ніс для зменшення набряку слизової оболонки в разі сильного нежитю та закладеності носа;
- підтримувати баланс рідини в організмі; вживати достатню кількість води;
- підтримувати температуру повітря в житловому приміщенні в межах від 18°С до 20°С, регулярно провітрювати приміщення;
- під час нежитю не потрібно «видувати» слиз із носа занадто сильно, тому що це спричиняє блокування слухових труб та застій інфікованого слизу. Спорожняти кожну ніздрю слід окремо, затискаючи їх по черзі.
У разі дифузного зовнішнього отиту також рекомендують знеболювальні та протизапальні краплі, якщо потрібно – засоби зниження температури тіла. На відміну від середніх отитів, краплі з антибіотиками призначають уже з початку захворювання (за рекомендацією лікаря!), оскільки осередок запалення міститься в зовнішньому вусі. Але виключити наявність середнього отиту може лише лікар, тому консультація фахівця є обов’язковою.
За обмеженого зовнішнього отиту використовують мазі чи креми, до складу яких входить антибіотик або гормональні компоненти. Їх призначає лікар! Якщо консервативна терапія є неефективною, проводять хірургічне лікування фурункула вуха.
Читайте також:
