Захворювання нирок і сечовивідних шляхів

Щоб людина була здоровою, в організмі злагоджено функціонує безліч органів і систем. За видалення рідких відходів життєдіяльності відповідає система сечовиділення. Через нирки, наш головний «фільтр», з організму виводиться більше двох літрів рідини, з розчиненими в ній «шлаками» і токсинами. Крім того, видільна система бере участь у підтримці водно-електролітного балансу, регуляції артеріального тиску, рівня глюкози в крові та температури тіла.

Медицина для працівника першого столу

Збої в роботі нирок і сечовивідних шляхів призводять до накопичення шкідливих речовин і поступового отруєння організму, яке своєю чергою спричиняє численні порушення в його роботі. На жаль, такі захворювання не є рідкістю. Від патології нирок і сечовивідних шляхів страждає (за даними різних джерел) від 15 % до 30 % населення, і цей показник щорічно зростає. Причин для цього багато, і перш ніж перейти до них, варто згадати, як влаштована сечовидільна система.

Система сечовиділення складається з нирок, у яких утворюється сеча, і сечовивідних шляхів. Якщо точніше, то для видалення рідких відходів життєдіяльності в організмі людини є дві нирки; дві з’єднані з нирками ниркові миски, два сечоводи, що відходять від ниркових мисок і впадають у сечовий міхур; сечовий міхур, що збирає сечу з нирок, а також сечівник, який виводить сечу із сечового міхура назовні.

Нирки розташовані в заочеревинному просторі, поблизу поперекового відділу хребта. Органи мають бобоподібну форму і розміри 10-12 см × 5-6 см × 3-4 см. Вага нирок коливається від 120 г до 200 г. Зовні орган оточений фіброзною капсулою. Над нирками зверху й трохи попереду розташовані наднирники.

У кожній нирці є зовнішній кірковий і внутрішній мозковий шар. Кірковий шар складається з нефронів (в одній нирці їх більш як мільйон!), кровоносних судин і сполучної тканини. Нефрон, функціональна одиниця нирки, – це клубок капілярів (назва – «клубочок»), занурених у капсулу Шумлянського – Боумена. Капсула має подвійні стінки, між якими є порожнина. Вона переходить у порожнину канальців, сполучених між собою. У мозковій речовині містяться вивідні канальці, якими сеча, що утворилася в нефроні, потрапляє до ниркових чашечок. Мозкова речовина утворює «ниркові піраміди». Їхні вершини закінчуються нирковими сосочками, що виступають у порожнину ниркової миски. Сосочки об’єднують ниркові канальці, якими виводиться сеча.

• Головна функція нирок – видільна. У нирковому клубочку кров під високим тиском разом із плазмою (за винятком клітин крові та деяких білків) фільтрується в капсулу Шумлянського – Боумена та утворює первинну сечу. Вона рухається канальцями нефрона, в яких відбувається зворотне всмоктування поживних речовин – глюкози, води, електролітів (калію, натрію, кальцію) у кров.У сечі залишаються сечовина, сечова кислота, креатин – кінцеві продукти азотистого обміну; чужорідні, токсичні сполуки, надлишкові органічні та неорганічні речовини. Це вторинна сеча, яка з канальців надходить у ниркову миску, в сечовід та сечовий міхур і виводиться назовні. У нормі через нирки за добу проходить 1700–2000 літрів крові та утворюється 120–150 літрів первинної сечі та 1,5–2 літри вторинної.

• Нирки беруть участь в обміні вуглеводів і білків, в утворенні біологічно активних речовин, зокрема реніну, що підтримує артеріальний тиск; альдостерону, що виробляється наднирниками; еритропоетину, що регулює вироблення еритроцитів у кровотворних органах.

Причини захворювань сечовивідних шляхів

• Інфекція. Захворювання сечовидільної системи можуть розвиватися після перенесених ангін, тонзилітів, інфекцій верхніх дихальних шляхів, скарлатини тощо. Часто патологію спричиняє бета-гемолітичний стрептокок, але причиною можуть бути й інші збудники – стафілокок, пневмокок, кишкова паличка тощо.
• Нефротоксичні отрути– сулема, чотирихлористий вуглець, переливання несумісної крові, масивні опіки.
• Переохолодження, насамперед вплив вологого холоду, переохолодження нижньої частини тіла.
• Травми.
• Застої сечі різного походження (вагітність, запори, пухлини).
• Захворювання серцево-судинної системи та інших органів, що впливають на стан сечовидільної системи (цукровий діабет, атеросклероз ниркових артерій).
• Вплив радіоактивного випромінювання.
• Спадкова схильність.

Термін «інфекції сечовивідних шляхів» (ІСШ) об’єднує низку захворювань. Залежно від локалізації пацієнту ставлять діагноз: уретрит, цистит (ІСШ нижніх відділів) або нефрит (ІСШ верхніх відділів). У нормі сечовивідні шляхи є стерильними, за винятком переднього відділу уретри. Розмноження мікроорганізмів та їхнє поширення сечовивідними шляхами вгору стримується за рахунок току сечі, яка рухається лише в одному напрямку, тобто назовні, а також її кислою реакцією (рН=5,5), що неприйнятно для життєдіяльності бактерій. Однак захисні механізми спрацьовують не завжди.

Ризик інфікування сечовивідних шляхів суттєво збільшують такі фактори:

• Жіноча стать. У жінок більш коротка і широка уретра; вихід сечівника, піхва та анус у жінок розташовані дуже близько (анатомічна особливість жіночого організму).Фактором ризику є сексуальна активність, що супроводжується підвищеним подразненням слизових оболонок, зокрема й уретри.

  У клімактеричному періоді на фоні загального зниження естрогенного тла слизові піхви, уретри та нижніх відділів сечового міхура стають більш вразливими.

• Діабет та інші хронічні захворювання, що призводять до зниження напруженості імунної системи.
• Використання катетерів для виведення сечі (епізодично або постійно).
• Дитячий вік, особливо за наявності вроджених аномалій сечовивідних шляхів.
• Наявність перешкод для відтоку сечі (сечокам’яна хвороба, аденома простати).
• Вагітність.
• Вогнища хронічної інфекції в організмі.

Основні захворювання сечовидільної системи:

• Пієлонефрит – неспецифічний бактеріальний запальний процес із ураженням канальців нирок, ниркових мисок, чашечок і паренхіми нирок (гострий, підгострий і хронічний).
• Гломерулонефрит– імуноалергічне захворювання з переважним ураженням судин клубочків, перебігає у вигляді гострого або хронічного процесу з повторними загостреннями та ремісіями (гострий, підгострий і хронічний).
• Сечокам’яна хвороба (СКХ), або уролітіаз,– захворювання, що проявляється утворенням каменів у нирках, сечоводі або сечовому міхурі.
• Цистит– запалення сечового міхура внаслідок сечової інфекції, якій притаманне запалення слизової оболонки сечового міхура та порушення його функції (збудники циститу – бактерії, віруси, гриби). Захворювання може виникнути гостро або мати хронічний перебіг, рецидивуючи за найменшого переохолодження. При цьому патологія приблизно в 30-50 разів частіше трапляється в жінок і становить загалом приблизно 5 % усієї захворюваності населення. Водночас у віковій групи 60+ років захворювання трапляється серед обох статей приблизно з однаковою частотою.
• Уретрит – запалення сечівника (уретри), спричинене ураженням стінок каналу бактеріями, вірусами, грибами, або має неінфекцій характер (травма, запалення під час цукрового діабету). Це дуже поширене урологічне захворювання, на яке хворіють однаково часто і чоловіки, і жінки.
• Гостра ниркова недостатність (ГНН) – гостре, імовірно, оборотне припинення видільної функції нирок.
• Хронічна ниркова недостатність (ХНН)– порушення гомеостазу (сталість внутрішнього середовища організму), спричинене необоротною загибеллю нефронів під час прогресуючого захворювання нирок.
• Онкологічні захворювання нирок і сечового міхура.

Ураженню різних відділів сечовивідного тракту притаманні свої специфічні симптоми.

Набряки спостерігаються в разі гострого та хронічного гломерулонефриту, амілоїдозу нирок, нефротичного синдрому.

Біль. Тупий ниючий біль у попереку притаманний гострому гломерулонефриту, хронічному пієлонефриту, хронічному гломерулонефриту. Під час гострого пієлонефриту біль постійний.

Ниркова коліка під час сечокам’яної хвороби спричиняє гострий односторонній біль, який то посилюється, то слабшає.

Майже під час усіх захворювань нирок або сечового міхура бувають порушення сечовиділення. Виділення сечі за певний проміжок часу називається діурезом. Він може бути позитивним, коли сечі виділяється більше, ніж випито рідини. Це буває під час сходження набряків, а також після прийому сечогінних препаратів. Негативний діурез буває, коли сечі виділяється менше, ніж випито рідини, при цьому збільшуються ниркові та серцеві набряки.

Поліурія – збільшення добової кількості сечі понад 2 літри, спостерігається під час сходження набряків. Тривала поліурія характерна для цукрового та нецукрового діабету. Стійка поліурія з виділенням сечі з низькою щільністю (гіпостенурія) буває під час хронічного гломерулонефриту, хронічного пієлонефриту.

Олігурія – це зменшення кількості виділеної сечі за добу. Вона може бути фізіологічною, в разі зменшення споживання рідини, за умови перебування у спекотному кліматі або в надто теплому приміщенні, під час сильної блювоти або проносу. Патологічна олігурія розвивається в разі гострого гломерулонефриту, отруєння сулемою.

Анурія – повне припинення виділення сечі, розвивається за важкої форми гломерулонефриту, в разі закупорки каменем під час сечокам’яної хвороби, під час аденоми передміхурової залози, раку передміхурової залози або сечового міхура, стриктури уретри, гострого циститу та парапроктиту. Рефлекторна затримка спостерігається в післяопераційному періоді, під час іммобілізації переломів кісток, застосування атропіну і наркотиків, пошкоджень головного і спинного мозку.

Полакіурія – прискорене сечовипускання малими порціями, часто болісне. У нормі сечовипускання протягом дня відбувається 4–7 разів, разова кількість становить 200–300 мл. Прискорені позиви на сечовипускання з виділенням незначної кількості сечі виникають у разі захворювання передміхурової залози, уретри, під час циститу, пієлонефриту, сечокам’яної хвороби, хронічного гломерулонефриту.

Ніктурія – прискорене сечовипускання вночі, буває за хронічного гломерулонефриту.

Гематурія – виділення крові із сечею. Розрізняють макрогематурію – сеча у вигляді м’ясних помиїв, темно-коричневого або чорного кольору, і мікрогематурію – виявляється під час мікроскопії осаду. Колір сечі в нормі: від солом’яно-жовтого до янтарно-жовтого (через наявність у ній пігменту урохрому). Колір сечі може змінитися через появу в ній патологічних домішок. Жовчні пігменти дають коричневий або зеленувато-бурий відтінок; велика кількість еритроцитів – колір м’ясних помиїв; солі урати – цегляний колір. Змінити колір сечі можуть і ліки: аспірин дає рожево-червоний відтінок; рифампіцин – оранжевий; нітрофуранові сполуки – інтенсивний жовтий колір; метиленовий синій – синій колір.

У нормі сеча прозора, помутніння виникає за наявності солей, клітинних елементів, слизу, жирів, бактерій. Сеча здорової людини має специфічний запах, що нагадує запах м’яса. У разі лужного бродіння сеча набуває різкого неприємного запаху через появу в ній аміаку від розкладання сечовини. У хворих з важкою формою цукрового діабету сеча має фруктовий запах через наявність у ній ацетону та ацетооцтової кислоти. Гнилісного запаху сечі додають кров і гній у разі їхнього розкладання.

Під час циститу часто з’являються відчуття тиску і дискомфорту внизу живота.

Уретрит зазвичай проявляється печінням під час сечовипускання. У чоловіків за хронічного перебігу він нерідко спричиняє ще й порушення ерекції. Будь-яке із захворювань сечовивідних шляхів потребує втручання фахівця, оскільки неліковані захворювання можуть призвести до ниркової недостатності та онкологічних захворювань.

Встановити правильний діагноз і призначити адекватне лікування може лише лікар після відповідних обстежень. Однак існують певні симптоми, що потребують невідкладної медичної допомоги.

Це так звані «загрозливі» симптоми:

• позиви до сечовипускання кожні 3-5 хвилин, які супроводжуються відчуттям печіння, різями та болем унизу живота;
• нудота та блювання на тлі дизуричних явищ;
• лихоманка (до 38,5^оС і більше) та озноб на тлі болів у попереку;
• набряк нижніх кінцівок на тлі болів у попереку;
• наявність крові або гною в сечі (сеча мутна, іноді рожевого кольору з неприємним запахом); виражений біль у попереку та дизуричні явища із часом посилюються.

Термінова медична допомога також необхідна, якщо симптоми навіть неускладненого циститу спостерігаються у вагітної або в хворого на цукровий діабет.

Раціональна фармакотерапія

Попри те, що під час захворювань нирок і сечовивідних шляхів основне лікування призначає лише лікар, досвідчений фармацевт завжди надасть пацієнтові низку рекомендацій, дотримання яких сприятиме підвищенню ефективності лікування.

• У гострому періоді захворювання, навіть під час загострення циститу, пацієнту рекомендуються спокій, тепло та, за можливості, постільний режим.
• Обов’язкове регулярне спорожнення сечового міхура.
• Слід пити не менше 2 л рідини, бажано просто води, оскільки з кожним сечовипусканням вимиваються бактерії – збудники захворювання.
• Корисні журавлинний, морквяний, яблучно-буряковий соки, які потрібно пити теплими, однак не солодкими.
• Не варто вживати томатний і цитрусові соки; необхідно виключити чай, каву, алкоголь. Вони чинять на сечовий міхур подразнювальну дію.
• Потрібно уникати вживання кислих, гострих, солоних, маринованих продуктів і газованих напоїв, а також концентрованих м’ясних відварів, жирної та смаженої їжі. Вони можуть посилити відчуття печіння під час сечовипускання.
• Рекомендується замість ванни приймати душ і ретельно витиратися після нього. Додаткова вологість сприяє розвитку рецидиву ІСШ. Потрібно уникати використання інтимної косметики в промежині. Дезодоранти і гелі можуть подразнити уретру, сприяючи розвитку рецидиву ІСШ.

Нагадаємо, що захворювання сечовивідних шляхів не передбачають самолікування. Під час інфекційних захворювань сечовидільної системи основним напрямком лікування є антибактеріальна терапія. Її призначає лікар.

Найчастіше використовувані схеми лікування гострої неускладненої ІСШ:

Рідше застосовують цефалоспорини:

• а) перше покоління – цефалексин, цефадроксил і цефрадин;
• б) друге покоління – цефаклор, цефуроксим, цефпрозил і лоракарбеф;
• в) третє покоління – цефподоксим, цефдинір, цефдиторен, цефіксим, цефтибутен, цефтріаксон.

Пеніциліни (амоксицилін) і комбінація амоксицилін / клавуланат.

Тетрацикліни (доксициклін, тетрациклін і міноциклін).

Аміноглікозиди (гентаміцин, канаміцин, тобраміцин, амікацин).

Деякі лікарі використовують одноразовий прийом азитроміцину, який викликає меншу кількість побічних ефектів, але в разі поширення інфекційного процесу на простату ефект азитроміцину нівелюється. У зв’язку із цим більшість лікарів віддають перевагу більш тривалому режиму. Однак найпопулярнішими є схеми, вказані в таблиці.

Оскільки під час захворювань сечовивідних шляхів терапію призначає лікар, на перший погляд може видатися, що роль фармацевта полягає лише у відпуску препаратів за рецептом. Однак це не так. Ефект терапії буде швидшим і більш вираженим, якщо вона буде комплексною. До комплексного лікування захворювань нирок і сечовивідних шляхів зазвичай включають безрецептурні препарати для симптоматичного лікування. Їх рекомендує як лікар, так і фармацевт.

Комбіновані препарати рослинного походження

Для лікування ІСШ застосовують лікарські рослини, такі як ерва шерстиста (пол-пола), звіробій, мучниця, плоди журавлини, петрушка, суничний лист, хвощ польовий, ромашка, спориш та інші, як окремо, так і у вигляді різних зборів. Вони є доповненням до основної терапії або використовуються з профілактичною метою.

Приклади:

1. Комбінація трави золототисячника, кореня любистку і листя розмарину.

Дія препарату зумовлена комплексним спазмолітичним, діуретичним, антимікробним і протизапальним ефектами, внаслідок яких зменшуються запальні зміни слизової оболонки сечовивідних шляхів.

• препарат нормалізує сечовипускання;
• у комплексній терапії сприяє зменшенню болю в ділянці сечового міхура і зникненню дискомфорту під час сечовипускання;
• зменшує ризик повторних загострень хронічних запальних захворювань сечових шляхів;
• підвищує ефективність лікування антибіотиками;
• посилює виведення солей сечової кислоти, що запобігає випаданню кристалів у сечових шляхах і формуванню каменів.

Препарат випускають у таблетках і краплях і застосовують у дорослих і дітей старше року (до 6 років – у краплях) у  відповідній віку дозі курсом не менше 2 тижнів.

2. Комбінація з великої кількості лікарських рослин: екстракт трави золотарника, екстракт трави хвоща польового, екстракт трави споришу, екстракт кореневищ пирію, екстракт лушпиння цибулі, екстракт листя берези, екстракт насіння пажитника, екстракт кореня петрушки, екстракт кореня любистку, олія апельсинового дерева, олія шавлії, олія м’яти перцевої, олія сосни звичайної.

Дія зумовлена ефірними оліями і травами, що входять до складу препарату. Комбінація чинить протизапальну, протимікробну, сечогінну, знеболювальну, спазмолітичну дію. Сприяє виведенню дрібних каменів і «піску» з нирок і сечового міхура, і запобігає їхньому подальшому утворенню. Такий препарат застосовується під час захворювань, що супроводжуються кристалурією.

Вживають після їди у вигляді свіжоприготованого розчину.

3. Під час кристалурії застосовують також інший збір – квіток ромашки, трави хвоща польового, коренів вовчуга, листя берези, кореневищ із корінням марени красильної, листя ортосифону, плодів кропу.

Препарат сприяє виведенню сечових конкрементів, виявляє протизапальну, спазмолітичну, діуретичну, антисептичну дію, регулює мінеральний обмін, нормалізує фізико-хімічні показники сечі, зменшує лейкоцитурію.

Застосовується у вигляді настоянки, містить спирт, не призначається дітям до 12 років.

4. Рослинна комбінація, що містить екстракти плодів моркви дикої, шишок хмелю, трави материнки, у вигляді капсул, крапель оральних або сиропу зменшує запальні явища в сечовивідних шляхах і нирках, сприяє кровообігу нирок, виявляє діуретичну, антибактеріальну, жовчогінну дію.

Утворює захисний колоїд у сечі та нормалізує тонус гладких м’язів верхніх сечовивідних шляхів і жовчного міхура. Збільшує виділення сечовини і хлоридів, сприяє виведенню дрібних конкрементів і піску із сечового міхура і нирок. Застосовується під час гострих і хронічних інфекцій сечовивідних шляхів.

Призначають дорослим і дітям старше 2 років (сироп – від 2 до 7 років) до їди, 3 рази на добу, тривалість курсу – від 5-7 днів до 1 місяця.

5. У разі захворювань сечовивідних шляхів широко використовуються рослинні засоби і біологічно активні добавки, що містять екстракт плодів журавлини. Такі засоби мають антибактеріальний ефект, захищаючи сечостатеву систему від попадання та розмноження патогенних бактерій, і часто використовуються під час циститу. Фармацевт може порекомендувати рослинні препарати як доповнення до призначеної лікарем терапії, наприклад до антибіотикотерапії. При цьому при завершенні антибактеріального лікування відміна препарату не знадобиться. Навпаки, ризик повторного захворювання за тривалого використання рослинних препаратів значно зменшується.

Під час спазмів і болів можна рекомендувати й інші безрецептурні препарати, наприклад:

• Для усунення спазмів можна застосовувати міотропні спазмолітини: дротаверин, папаверин, бенциклан.
• Комплексні препарати, що поєднують у собі спазмолітики різного спектра дії та знеболювальні речовини, рослинні екстракти (м’яту, беладону, пижмо), нікотинову кислоту, метамізол натрію, парацетамол та інші компоненти. Вони сприяють усуненню спастичної симптоматики та швидкому знеболюванню.
• Нестероїдні протизапальні засоби прості та в комбінаціях – ібупрофен, кислоту мефенамінову, ібупрофен у комбінації з парацетамолом та ін. Пригнічують синтез простагландинів – медіаторів болю і запалення. У комбінованих препаратах усі компоненти доповнюють і посилюють дію один одного, наприклад, НПЗЗ доповнюють дію анальгетиків-антипіретиків більш сильним протизапальним ефектом.

Особливості застосування анальгетиків і протизапальних засобів

• Препарати, що містять парацетамол, потрібно з обережністю призначати особам з важкими порушеннями функції печінки, за тривалого лікування необхідно контролювати склад периферичної крові.
• Під час використання метамізолу можливі лейкопенія, агранулоцитоз, зменшення числа тромбоцитів, тому такі препарати заборонені за пригнічення кровотворення. Не рекомендовано призначати метамізол пацієнтам, ванамнезі яких є бронхіальна астма, бронхообструкція, зумовлена прийомом АСК.
• Дротаверин призначається з обережністю в разі вираженого атеросклерозу коронарних артерій, гіперплазії передміхурової залози, в період вагітності та лактації, за наявності глаукоми.
• Потрібно з обережністю рекомендувати папаверин літнім і ослабленим пацієнтам, а також особам із черепно-мозковою травмою, які страждають на гіпотиреоз, порушеннями функції печінки, у разі недостатності функції надниркових залоз і вираженої гіпертрофії передміхурової залози.
• НПЗЗ необхідно приймати після їди, запиваючи великою кількістю води. Ефект розвивається через 0,5-2 години після прийому, тривалість знеболювальної дії – приблизно 4-6 годин.
• Мефенамінову кислоту краще не поєднувати з антикоагулянтами, сульфаніламідними препаратами, пероральними цукрознижувальними засобами, оскільки можливе підвищення їхньої ефективності та виникнення відповідних побічних реакцій.
• Препарати ібупрофену потрібно з обережністю поєднувати з антикоагулянтами, антигіпертензивними препаратами, тіазидними діуретиками. У разі використання ібупрофену можливе запаморочення, у зв’язку із чим його не рекомендують застосовувати водіям і особам інших професій, які потребують підвищеної концентрації уваги.
• За поєднання дизуричних явищ із болем препарати, що знижують болі та спастичні явища, можна рекомендувати лише як засоби, що тимчасово полегшують стан хворого. Пацієнт має бути обстежений і повноцінно пролікований. Направляйте таких відвідувачів до лікаря.

Алгоритм бесіди провізора з пацієнтом із симптомами патології нирок і сечовивідних шляхів*

*Протокол провізора 1.1.37 (проєкт) «Фармацевтична опіка, практичний посібник». За редакцією професора А.І Зупанця та академіка НАН України професора В.П. Черниха, Київ, Фармацевт Практик, 2016, ст. 204, скороч.

---