Парацетамол – наш «старий знайомий», який за свою більш ніж сторічну історію «пережив» багато чого. Після перших клінічних випробувань у 1887 році від нього відмовилися на користь фенацитину, оскільки було отримано результати досліджень, які нібито свідчили про здатність викликати метгемоглобінемію.
Лише 1947 року парацетамол був «реабілітований», а 1953 року почалися продажі препарату у США. Вже в ті роки парацетамол позиціонували як більш безпечний для слизової шлунку порівняно з аспірином. Згодом він отримав перемогу над фенацитином і амідопірином, які були вилучені з продажів.
Звання найбільш популярного жарознижувального, напади з боку конкурентів, звинувачення в токсичному впливі на печінку – все це також належить до історії парацетамолу. Сьогодні він випускається у різних формах – таблетках, розчинних таблетках, суспензіях, супозиторіях, і є майже в кожній домашній аптечці. Більше того, парацетамол зберігає провідні позиції і в міжнародних рекомендаціях щодо лікування патологій скелетно-м’язової системи.
Наприклад, у рекомендаціях Європейської Протиревматичної Ліги з лікування колінного остеоартриту парацетамол рекомендований як препарат першої лінії знеболювальної терапії [1]. Те саме стосується й інших рекомендацій щодо зменшення гострого або хронічного скелетно-м’язового болю – в багатьох із них парацетамол впевнено займає свою нішу як засіб першої-другої лінії лікування [2].
Звісно, з появою сучасних протизапальних нестероїдних препаратів (НПЗП) і результатів численних клінічних досліджень до парацетамолу з’явилися питання. Зокрема, питання щодо ефективності у знеболенні та негативного впливу на печінку. Але будьмо об’єктивними: жоден препарат, зокрема із групи НПЗП, не є абсолютно безпечним. Питання лише в тому, який вибір зробити, з огляду на основні й супутні захворювання пацієнта, а також – особливості впливу лікарського засобу на ШКТ, печінку або на серцево-судинну систему.
Парацетамол не потребує «адвокатів» уже тому, що він включений до рекомендаційних документів авторитетних медичних спільнот.
Проте питання ефективності безпеки залишається, як і для будь-якого іншого лікарського засобу. Оскільки парацетамол є безрецептурним препаратом, певні поради пацієнт має отримати в аптеці від фармацевта. Тому спробуємо відповісти на певні питання, які можуть виникнуть у пацієнтів.
Чи дійсно знеболювальний та жарознижувальний ефекти парацетамолу менш виражені порівняно з НПЗП, зокрема з ібупрофеном?
Парацетамол сьогодні позиціонується як препарат з високою анальгезуючою і жарознижувальною активністю. Проте його протизапальний ефект є незначним [2]. Тому не варто приймати парацетамол замість НПЗП під час системних запальних захворювань (наприклад, у разі ревматоїдного або псоріатичного артриту). Якщо пацієнту діагностовано остеоартрит (не плутати з ревматоїдним артритом, який має зовсім іншій патогенез!) і він скаржиться на помірний біль у суглобах, то можна порадити почати саме з парацетамолу, і це не суперечитиме сучасним рекомендаціям. Нагадаймо, що ібупрофен рекомендований FDA як знеболювальний під час слабкого і помірного болю. Тобто у разі звичайного головного болю під час ГРВІ (не мігренозному!) або при остеоартриті парацетамол може бути не менш ефективним, ніж ібупрофен.
І, звісно, як жарознижувальний засіб під час типового перебігу ГРВІ парацетамол є препаратом першого вибору з огляду на профіль безпеки. Вказується, що цей засіб має певні переваги у літніх пацієнтів і вразливих хворих [2; 3].
Наскільки парацетамол є небезпечним для шлунку і печінки?
З точки зору негативного впливу на слизову шлунку парацетамол вважається набагато безпечнішим засобом порівняно з НПЗП. Ризик небажаних явищ з боку печінки є низьким за умови, що парацетамол приймається в терапевтичних дозах і нетривалий час (3-5 днів). До речі, це головна умова безпечного застосування для всіх НПЗП. Токсичний вплив парацетамолу на печінку збільшується також у випадках поєднаного застосування з НПЗП або з ізоніазидом. Також високий ризик мають пацієнти з тяжкими хронічними захворюваннями печінки, зокрема з алкогольним гепатитом [3].
Чи дійсно ефекти парацетамолу настають пізніше і на коротший час, ніж НПЗП, зокрема ібупрофену?
За перорального прийому клінічний ефект парацетамолу є помітним уже через 30 хвилин. У разі застосування швидкорозчинних форм препарату цей час може скоротитися до 15 хвилин. Для порівняння, час настання ефекту ібупрофену – 60 хвилин [4]. Натомість ібупрофен справді діє довше – 8 годин, тоді як парацетамол – лише 6.
Чи є більш безпечними і швидкодіючими ректальні супозиторії з парацетамолом, ніж таблетована і швидкорозчинна форма препарату?
Найшвидший ефект парацетамолу досягається під час застосування розчинної форми (15 хвилин). За використання супозиторіїв знеболювальний ефект настає лише через 2-3 години. Крім того, біодоступність парацетамолу у формі супозиторіїв значно нижча, ніж у швидкорозчинній формі [3]. Це означає, що й ефективність може бути нижчою.
Отже, пацієнта, який шукає собі знеболювальний або жарознижувальний засіб, необхідно запитати:
– На що саме він скаржиться і чи має встановлений діагноз?
– Як він оцінює інтенсивність болю?
– Чи є тяжкі хронічні захворювання печінки і нирок?
– Чи приймає він у цей час ще якісь препарати?
Останнє запитання є дуже важливим. Не можна забувати, що поєднання різних ліків може викликати доволі тяжкі побічні дії. Зокрема, довготривалий прийом парацетамолу може бути дуже небезпечним на тлі лікування антикоагулянтами з групи кумаринів (варфарином), оскільки це підвищує ризик кровотеч.
Гепатотоксичний вплив парацетамолу посилюється в разі одночасного прийому протисудомних засобів (фенітоїну, барбітуратів, карбамазепіну). Значно підвищується ризик розвитку гепатотоксичного синдрому й під час одночасного застосування парацетамолу та ізоніазиду.
Пацієнтам, які приймають діуретики, також небажано приймати парацетамол, оскільки знижується ефективність діуретичної терапії. Навпаки, жарознижувальний ефект парацетамолу зменшується під час одночасного застосування з барбітуратами. Є також дані щодо виникнення метаболічного ацидозу під час одночасного застосування парацетамолу і флуклоксациліну.
Якщо ухвалено рішення, що парацетамол є найкращим вибором у певній ситуації, зверніть увагу пацієнта на неприпустимість передозування препарату і на терміни прийому. Пацієнтові варто перевірити, чи не містять інші засоби, які він одночасно приймає, парацетамол. Тривалість лікування не має перевищувати 3-5 днів. Далі потрібно порадитися з лікарем.
1. Olivier Bruyère, Germain Honvo et al. An updated algorithm recommendation for the management of knee osteoarthritis from the European Society for Clinical and Economic Aspects of Osteoporosis, Osteoarthritis and Musculoskeletal Diseases (ESCEO); Volume 49 Issue 3 December 2019, Pages 337-350.
2. Ulderico Freo, Chiara Ruocco et al. Paracetamol: A Review of Guideline Recommendations. J Clin Med. 2021 Aug; 10(15): 3420.
3. Парацетамол. Інструкція. https://compendium.com.ua/dec/262676/
4. Ібупрофен. Інструкція. https://compendium.com.ua/info/1812/ibuprofen/



Читайте також:
Читайте також:





