Ми всі час від часу хвилюємося, як виглядаємо збоку. Це нормально. Але що, коли тривога стає надмірною? Коли ви 10 разів прокручуєте розмову з колегою, гадаючи, чи не були занадто емоційними. Коли боїтеся опублікувати допис, бо “а раптом подумають, що я виставляюся?”…
Психологи онлайн-платформи “Психологічна підтримка” розповіли, чому думка інших іноді важливіша за нашу.
Психоаналітик Дональд Віннікотт писав: “Погляд матері — перше дзеркало”. Через її очі дитина вчиться розуміти: чи добре бути собою. Якщо цей погляд був холодним, роздратованим або вимогливим — це дзеркало спотворює. І далі ми шукаємо схвалення в інших, бо не отримали його вчасно.
Якщо ви самі себе часто оцінюєте, картаєте, порівнюєте — світ здається ворожим. Люди навколо ніби завжди щось “не те” про вас думають. Але це часто не їх думка. Це — відлуння вашої.
Читайте також:Ми починаємо контролювати: як виглядаємо, що говоримо, що постимо, кого зустрічаємо. Така людина може годинами редагувати повідомлення, не носити яскраве, уникати виступів. Але чим більше ми намагаємось подобатися — тим менше лишається нас самих.
Що з цим робити?
- Розпізнати свій внутрішній голос. Запитайте: чий це голос каже “ти не маєш права”? Це точно ви? Чи, може, відлуння мами, вчительки, батька?
- Помічайте, як ви самі судите інших. Проєкція — це коли ми боїмось осуду, бо самі в думках часто осуджуємо. Чим більше внутрішньої доброзичливості — тим менше страху перед поглядами.
- Поверніться до себе. Віннікотт казав: коли істинне Я витіснене — з’являється хибне, зручне для інших. Але воно не витримує життя. І постійно шукає підтвердження, що його “люблять”. Справжнє ж — не просить дозволу на існування.
Памʼятайте: чужа думка — це просто думка. Не вирок. Не правда. Не основа вашої цінності.
Іноді те, чого ми так боїмося, — це власна глибина, спонтанність, сила, яка не вміщується в чужі рамки.
Читайте також:
