Мавпяча віспа: що варто знати

У серпні 2024 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) заявила, що спалахи мавпячої віспи викликають серйозне занепокоєння та мають глобальне значення. Ця інфекційна хвороба, яку донедавна вважали рідкісною, стрімко поширюється серед різних країн. Захворювання супроводжується лихоманкою, характерними висипами та може призводити до ускладнень. Такий розвиток подій змушує світову медичну спільноту зосередити увагу на діагностиці, профілактиці та пошуку ефективних методів боротьби з цією небезпечною хворобою. Розповідаємо докладніше, що варто знати про неї.

Довідка: чому світ занепокоївся

У травні 2022 року світ зіткнувся з глобальним спалахом мавпячої віспи, спричиненим варіантом вірусу клада IIb. Перший випадок зафіксували у Лондоні в пацієнта, який нещодавно повернувся з Нігерії – країни, де хвороба є ендемічною. Незабаром повідомлення про інфікованих почали надходити з різних країн та регіонів, що свідчило про стрімке поширення захворювання. У липні 2022 року Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила цей спалах надзвичайною ситуацією у сфері громадського здоров’я, що має міжнародне значення.

Завдяки зусиллям у галузі вакцинації та проведенню широких інформаційних кампаній до травня 2023 року вдалося значно зменшити кількість нових випадків, що дозволило скасувати статус надзвичайної ситуації. Однак навіть у серпні 2024 року поодинокі випадки зараження кладою IIb поза ендемічними регіонами Африки продовжують фіксуватися, хоча і на низькому рівні.

Інший, більш масштабний спалах мавпячої віспи спостерігався у Центральній Африці у 2023–2024 роках. Він був спричинений кладою I вірусу. Найбільше постраждала Демократична Республіка Конго (ДРК), де у 2023 році було зареєстровано 14 626 імовірних випадків хвороби та 654 летальні випадки, що становить рівень летальності у 4,5 %. У 2024 році епідемія продовжилася, і лише за перші дев’ять тижнів року було зафіксовано 3576 випадків захворювання та 265 смертей, що підняло рівень летальності до 7,4 %.

Вірус поширювався переважно через сексуальні та тісні сімейні контакти. Особливо тривожним є те, що 64 % усіх випадків та 85 % смертей припадали на дітей. Крім того, спалах був обтяжений наявністю двох підваріантів вірусу, один з яких мав нову мутацію, що ускладнювало його виявлення за допомогою стандартних тестів.

Епідемія поширилася за межі ДРК, охопивши сусідні країни, такі як Республіка Конго, де в березні 2024 року було зафіксовано 43 випадки. До серпня 2024 року спалахи мали місце також у Бурунді, Руанді, Уганді, Кенії, Кот-д’Івуарі та Південно-Африканській Республіці. Крім того, у Швеції було підтверджено перший випадок клади I за межами Африки, а випадок мавпячої віспи також зафіксували у Пакистані.

Зростання масштабів епідемії змусило ВООЗ у серпні 2024 року знову оголосити глобальну надзвичайну ситуацію. Попри зусилля медичних установ, мавпяча віспа залишається серйозною загрозою для громадського здоров’я, особливо в регіонах із низьким рівнем доступу до медичної допомоги.

Про вірус мавпячої віспи

Вірус мавпячої віспи належить до родини поксвірусів (Poxviridae) і є одним із представників роду Orthopoxvirus. Він відомий своєю здатністю уражати як людей, так і тварин. Щоб краще зрозуміти його поширення та біологічні властивості, вчені класифікували вірус на окремі генетичні групи – так звані клади. Клада – це група організмів (у нашому випадку вірусів), які мають спільного предка, визначеного на підставі аналізу їхньої генетичної інформації.

Розрізняють дві основні клади:

• Клада I (також відома як Центральноафриканська клада).
• Клада II (Західноафриканська клада), яка своєю чергою поділяється на підклади IIa та IIb.

Клада I є більш небезпечною та має вищий рівень летальності (від 4,5 % до 10 %), ніж клада II. Вірус клади I зазвичай поширюється у Центральній Африці, особливо в Демократичній Республіці Конго. Основний шлях передачі – контакт із зараженими тваринами або людьми, а також через забруднені предмети. У 2023–2024 роках саме клада I стала причиною масштабного спалаху в Центральній Африці, який супроводжувався високим рівнем смертності, особливо серед дітей.

Особливість цієї клади – здатність глибше проникати в тканини організму, викликаючи тяжкі форми захворювання, такі як ураження внутрішніх органів і важка форма лімфаденопатії (запалення лімфатичних вузлів).

Клада II є менш небезпечною. Підклади IIa та IIb відрізняються генетично, але найбільш актуальною стала підклада IIb, яка була основним збудником під час поширення вірусу в Європі, Північній та Південній Америці.

Хоча летальність у випадках зараження кладою II зазвичай низька, захворювання все одно може спричиняти тяжкі симптоми, такі як лихоманка, висипи на шкірі, що переходять у гнійні виразки, та системне ураження. Підкладу IIb також пов’язують із високою передачею вірусу через сексуальні контакти, особливо серед груп ризику.

Як вірус уражає організм?

Вірус мавпячої віспи потрапляє в організм через пошкоджену шкіру, слизові оболонки (очі, ніс, рот) або дихальні шляхи. Після проникнення він реплікується (розмножується) в місцевих тканинах, а потім розповсюджується через кровоносну та лімфатичну системи. Основними мішенями вірусу є шкіра, лімфатичні вузли та внутрішні органи.

Особливістю вірусу є його здатність уникати імунної відповіді організму, завдяки чому інфекція може прогресувати навіть у пацієнтів із нормальною імунною системою.

Головна небезпека мавпячої віспи полягає в її здатності викликати тяжкі ускладнення. Серед них:

• вторинні бактеріальні інфекції, що ускладнюють процес загоєння шкірних уражень;
• сепсис – важке системне ураження, яке може призводити до смерті;
• ураження легенів, печінки та інших внутрішніх органів.

Особливо важкі форми захворювання спостерігаються в дітей, вагітних жінок та осіб з ослабленим імунітетом.

Симптоми мавпячої віспи

Після зараження вірус мавпячої віспи проходить період інкубації, який зазвичай триває від 5 до 21 дня, у середньому – близько 12 днів. Протягом цього часу вірус реплікується в місцевих тканинах та поширюється лімфатичною системою, але жодних клінічних симптомів ще не проявляється. На цій стадії пацієнт не є заразним.

Перші ознаки захворювання зазвичай з’являються раптово і нагадують грипоподібний стан. До них належать:

• лихоманка (до 38,5–40°C), яка є першою і найпоширенішою ознакою;
• головний біль та відчуття втоми;
• біль у м’язах (міалгія) та ломота в тілі;
• запалення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія) – особливість, яка відрізняє мавпячу віспу від інших поксвірусів, таких як натуральна віспа (найчастіше збільшуються вузли на шиї, під пахвами та в паху).

Цей період триває від 1 до 4 днів, після чого з’являються більш специфічні прояви захворювання.

Висипи є основним клінічним проявом мавпячої віспи. Вони розвиваються поступово, проходячи кілька стадій:

1. Плями (макули). Це плоскі, червонуваті ділянки шкіри, які зазвичай з’являються на обличчі, а потім поширюються на інші частини тіла, включно з долонями та підошвами.
2. Папули. Представляють собою підняті ущільнення, які мають круглу форму.
3. Везикули. Це утворення, що наповнені прозорою рідиною.
4. Пустули. Ці утворення мають вигляд гнійників через те, що рідина всередині стає каламутною.
5. Струпи. Пустули підсихають і утворюють кірочки, які згодом відпадають, залишаючи рубці.

Висип може з’являтися як по всьому тілу, так і локально. У тяжких випадках відбувається ураження слизових оболонок (ротова порожнина, статеві органи) та внутрішніх органів.

Залежно від форми та важкості захворювання можуть виникати такі симптоми:

• біль у горлі та утруднене ковтання;
• діарея та блювання (у випадку ураження травної системи);
• задишка та біль у грудях у разі поширення інфекції на легені.

Інтенсивність проявів мавпячої віспи значною мірою залежить від кількох факторів:

• Тип клади вірусу. Клада I викликає більш тяжкі форми хвороби з високою смертністю, тоді як клада II здебільшого спричиняє легші випадки.
• Стан імунітету. Особи з ослабленим імунітетом (ВІЛ-інфіковані, пацієнти після трансплантації органів) схильні до тяжчих форм захворювання.
• Вік пацієнта. Діти молодшого віку зазвичай мають більш виражену симптоматику та вищий ризик ускладнень.
• Своєчасність діагностики. Раннє виявлення та ізоляція можуть запобігти тяжкому перебігу захворювання.

Симптоми переважно тривають від 2 до 4 тижнів. У більшості випадків хвороба закінчується одужанням, але за тяжкого перебігу можливий розвиток ускладнень, таких як вторинні бактеріальні інфекції або ураження органів.

Особливості діагностики мавпячої віспи

Первинна підозра на мавпячу віспу виникає на підставі характерних симптомів та ознак, серед яких ключову роль відіграє:

• наявність лихоманки в поєднанні з лімфаденопатією;
• поява висипів, що проходять типові стадії (плями, папули, везикули, пустули, струпи);
• історія подорожей до ендемічних регіонів або контакт із підтвердженими випадками.

Однак, з огляду на схожість симптомів з іншими хворобами (вітряна віспа, герпес, кір), клінічного аналізу може бути недостатньо для встановлення діагнозу.

Лабораторні дослідження є «золотим стандартом» у діагностиці мавпячої віспи. Основними методами є такі:

• Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Найточніший метод діагностики, що дозволяє виявити генетичний матеріал вірусу.
• Імуноферментний аналіз (ІФА). Допомагає виявити антитіла до вірусу мавпячої віспи. Використовується для оцінки імунної відповіді організму, але не дає змоги відрізнити активну інфекцію від перенесеної.
• Культуральний метод. Вирощування вірусу на спеціальних культурах для підтвердження діагнозу. Метод доволі тривалий та потребує спеціалізованих лабораторій.

Мавпячу віспу важливо відрізняти від інших захворювань зі схожою клінічною картиною:

• Вітряна віспа. У цьому випадку висип зазвичай менш виражений, лімфаденопатії, як правило, немає.
• Герпесвірусні інфекції. Мають локалізовані висипи, які часто не поширюються на все тіло.
• Кір. Супроводжується катаральними явищами (кон’юнктивіт, кашель) і специфічним плямистим висипом.
• Бактеріальні інфекції. Наприклад, стрептококовий імпетиго, де везикули швидко перетворюються на струпи.

Під час спалахів 2022–2024 років виявлено мутації вірусу, які ускладнюють діагностику за допомогою стандартних тестів. Це потребує розробки нових діагностичних інструментів, особливо для ідентифікації нових субваріантів клади I.

Лікування

Лікування мавпячої віспи має бути комплексним. Хоча специфічних ліків, які повністю виліковують хворобу, наразі не існує, низка антивірусних препаратів, вакцинація та інші методи продемонстрували ефективність у зменшенні симптомів і запобіганні ускладненням.

Загальні принципи лікування передбачають такі заходи:

• Ізоляція пацієнтів. З метою запобігання поширенню вірусу хворих ізолюють у спеціалізованих інфекційних відділеннях або вдома за умови дотримання карантинних правил. Контактним особам рекомендується активний моніторинг стану здоров’я протягом 21 дня.
• Підтримувальна терапія. Важливу роль відіграє підтримка водно-електролітного балансу, особливо у випадках важких висипань або вторинної інфекції. Забезпечення калорійного харчування та вітамінів для підсилення імунітету.

Для боротьби з мавпячою віспою, особливо в пацієнтів із тяжким перебігом або імунодефіцитом, використовуються деякі противірусні препарати, серед яких Тековіримат, Брінцідофовір, Цидофовір, а також імуноглобуліни.

Симптоматична терапія базується на проведенні таких лікувальних заходів:

• Полегшення болю. Пацієнту призначають анальгетики, а також місцеві антигістамінні препарати для зменшення свербіння.
• Лікування вторинної бактеріальної інфекції. У разі інфікування висипань застосовуються антибактеріальні мазі або системні антибіотики.
• Профілактика уражень слизових оболонок. Застосування антисептичних розчинів для обробки ротової та носової порожнин.

Після одужання пацієнтам рекомендована реабілітація:

• спостереження за шкірою для запобігання появі рубців;
• підтримка імунітету за допомогою збалансованого харчування та фізичної активності.

Прогнози та профілактика

У більшості випадків мавпяча віспа має сприятливий прогноз, і пацієнти одужують через 2–4 тижні. Проте тяжкий перебіг може спостерігатися в дітей, вагітних і людей з ослабленим імунітетом.

Профілактика мавпячої віспи спрямована на зменшення ризику зараження, контроль за поширенням вірусу серед населення та запобігання повторним спалахам. Завдяки дотриманню профілактичних заходів можна ефективно знизити кількість випадків захворювання та запобігти ускладненням.

Одним з найефективніших способів профілактики є вакцинація. Вакцини, розроблені на основі вірусу коров’ячої віспи (MVA-BN від Bavarian Nordic), забезпечують перехресний імунітет і захищають від мавпячої віспи. Проте наразі вакцин замало, попри ствердження компанії, що її виробничих потужностей достатньо для задоволення потреб у вакцині.

---