Категорії
У витоків

Янгол у рисовій пудрі

(Продовження, початок у РАП № 5-7)

Якою була жінка Вікторіанської епохи? Існує думка, що у XIX ст. ідеал жіночої краси розвивався під знаком вікових змін. У 1830-х роках – це тип дівчинки-підлітка, на кшталт дівчаток у романах Діккенса, потім – дівчини і молодої жінки, нарешті, останніми десятиріччями на арені з’являється зріла, висока, впевнена в собі жінка. Іноді цей образ пов’язують з дорослішанням і старінням королеви Вікторії, хоча є й більш переконливі причини: ідеали гордих статурних дам стають популярними після успішного старту руху суфражисток і кампанії за загальну доступну освіту для дівчат. Саме на цей період припадає справжній бум хімічних відкриттів. Чи не щороку вчені створюють новий засіб, що означає черговий прорив на ринку. І чергові зміни у догляді за тілом, шкірою, волоссям.

Смерть їй до лиця

На той час набув популярності особливий тип жіночої краси, пов’язаний з відродженням інтересу до готики. Щоб досягти цього ідеалу, жінкам доводилося жертвувати здоров’ям: вони смоктали свинцеві олівці, пили оцет, капали в очі беладону, аби створити ефект розширених зіниць. Ідеал витонченої, виснаженої жінки, яка перебуває на межі життя і смерті, блискуче втілювала графиня Крістіна Тривульціо Бельджойозо. Вона була відома худобою, блідістю, пристрастю до містики і влаштовувала у своєму салоні вишукані прийоми, де нерідко були присутні священники. Вітальня графині нагадувала готичну каплицю з вітражними вікнами, в тому ж стилі був витриманий інтер’єр: на книжкових полицях – пилові середньовічні фоліанти, в кутку – череп.

Іншою неоготичною зіркою була Марі Дюплессі, яка в 23 роки померла від туберкульозу і стала прототипом Маргарити Готьє з роману «Дама з камеліями» (Дюма-син, що написав роман, був одним з її кавалерів). Дамам, які хотіли створити образ сухотної краси, доводилося вдаватися до додаткових хитрощів: щоб мати томний вигляд, достатньо було трохи склепити повіки. Меланхолійний вираз обличчя, що досягається в результаті цієї виверти, іменувався словом morbidezza («м’якість», «зніженість», «тендітність»).

До речі, культура цього часу рясніє образами мертвих жінок – і як об’єктів еротичного жадання (новели Едгара По), і як тема для естетизованого споглядання (роботи прерафаелітів), і навіть як кітч (популярні гіпсові маски «невідомої утоплениці із Сени»).

Живе жіноче тіло вселяло у вікторіанців непідробний містичний жах, тому його заковували в справжню механізовану клітку з корсету, кринолінів, важких тканин. Багатошарові спідниці були такими важкими, що вагітні жінки часто непритомніли. Хоча найчастіше причиною таких станів, оспіваних у літературі як ознака особливої жіночої чутливості та витонченості, ставали корсети, що утрудняли дихання. Затягнутий корсет вважався вірним свідченням про моральну чистоту і суворі звичаї. Існувала навіть приказка: Loose dress – loose morals («вільна сукня – вільні звичаї»). Водночас тугий корсет мав і сексуальні конотації, а розшнуровування корсету значилося серед еротичних забав епохи. Перебільшуючи вигини жіночого тіла, підтримуючи бюст, корсет недвозначно підкреслював чарівність дами.

Взагалі ж у повному обладунку вікторіанська жінка нагадувала важко озброєного лицаря: вага її туалету становила приблизно 17 кг. Капелюхи з квітами, накидки, парасолька, жакети, не кажучи вже про криноліни, були вельми громіздкими.

Рецепти домашньої косметики XIX сторіччя

Косметичне молочко від баронеси Стафф:
«Для приготування молочка візьміть: ½ унції подрібненого бензоїлу (бензойна смола, або росний ладан. Виготовляється з тропічних дерев сімейства стіраксових. Застосовується в парфумерії як консервант у кремах та інших косметичних продуктах), ¾ пінти 90%-ного спирту та ¾ пінти справжнього орлеанського оцту. Помістіть усе в пляшку і збовтуйте щоранку. Після закінчення 15 днів профільтруйте суміш через папір».

Медичний оцет, «що є прекрасним засобом від вугрового висипання та прищів»:
«М’ятна вода – 6½ драхм, м’ятний спирт – 6 драхм, спирт шавлії – 6 драхм, спирт розмарину – 6 драхм, спирт лаванди – 6 драхм, орлеанський оцет – 3½ пінти».

Парфумерний етикет

В історії парфумерії кінець 30-х років XIX ст. завершується остаточним переходом від тваринних ароматів до легких квіткових. Мускус, амбра, цибетин витісняються лавандою, розмарином, флердоранжем, акацією, фіалкою і туберозою. Тепер вважається, що різкі тваринні запахи можуть послужити причиною неврозів, меланхолії, і пізніше – істерії в жінок. Аромати тваринного походження залишаються куртизанкам, а благопристойним буржуазним дамам рекомендується палітра з легких квіткових запахів. Це відповідає новій риториці любовного кокетства: потрібно вміти збудити бажання, не порушуючи зовнішніх канонів скромності, запаморочити голову кавалеру, не даючи недвозначних авансів.

Жінці приписуються слабкість, витонченість, делікатність почуттів і поетичність натури. Тому дама асоціюється з квіткою, безневинною і прекрасною. Звідси мода прикрашати наряд квітами, захоплення оранжереями і зимовими садами. Світські героїні з роману «Паризькі таємниці» Ежена Сю влаштовують у себе вдома розкішні зимові сади і прикрашають свої бальні наряди живими квітами: «Того вечора на маркізі була сукня з білого крепу, прикрашена гілочкою камелії, в чашечці якої виблискували, на зразок крапель роси, напів­приховані в ній діаманти; вінок таких самих кольорів осяяв її чистий білий лоб».

Нова мода потребує іншого поводження з парфумами: тепер їх прийнято наносити не на шкіру, як раніше, а на окремі предмети туалету – носові хустки, віяло, рукавички і рукавиці, мережива, що оздоблюють бальний букетик квітів. Білизна в домівці має пахнути лавандою.

За цими мінливими канонами парфумерного етикету можна розгледіти важливі зміни в суспільстві, де з’являється нова активна сила – середній клас. Серед іншого свій статус його представники демонструють через особливе ставлення до тіла, чому сприяє санітарна реформа, що розгорнулася саме в цей період.

Турбота про гігієну дозволяє відокремити себе від «брудної» бідноти і відповідати ідеалам стерильного буржуазного укладу.

Хорошим тоном вважалося помірне використання парфумів, до того ж рекомендувалося дотримуватися одного аромату. Баронеса Стафф, авторка популярної книги порад щодо краси і моди, писала: «Зловживання парфумами є помилкою. Не ризикуючи втратити міру, окропіть усю вашу білизну і одяг одними й тими ж легкими парфумами з ніжним ароматом, що, без сумніву, зробить вас ще привабливішою. Я повторю, що жінці слід відмовитися від змішування ароматів. Вона має вибрати одні парфуми і користуватися тільки ними. Її речі, включно з книгами і папером для письма, її одяг, будуар і подушки в екіпажі, – усе, аж до останньої дрібниці, має виділяти один і той самий приємний аромат».

Мода завжди має рацію

У Вікторіанську епоху багато косметичних та гігієнічних засобів виготовлялися вдома – що, звичайно, било по прибутковості аптекарської справи, адже аптекарі активно брали участь у створенні засобів для краси. Але такою вже була тенденція.

Неабияку популярність мали фарби, що освітлюють волосся. Але, на жаль, якщо дама перестаралася і волосся виходило занадто світлими, їй могли дорікнути в легковажності та навіть у дурості.

Отже, ми бачимо, що подібні закиди на адресу блондинок мають доволі давню історію.

Змінюються й правила використання косметики: пудра, рум’яна і білила, популярні в галантному сторіччі, відходять у минуле. Тепер лікарі кажуть, що шкірі потрібно дихати, пори мають бути відкриті, тому слід більше застосовувати очисні лосьйони, ополіскувати обличчя мильним розчином і зволожувати мигдальним кремом.

Утім, для вечірніх виходів, як і раніше, використовується пудра, що дозволяє досягти ефекту «перлової шкіри», і чорна підводка для очей. Дифірамби рисовій пудрі співають поет Шарль Бодлер і письменник Теофіль Готьє, автори нарисів про косметику та моду. Для них жіноча краса була аналогічною витвору мистецтва. Згідно з Бодлером, «пудра створює видимість єдності у фактурі та кольорі шкіри; завдяки їй шкіра набуває однорідності, нібито вона обтягнута балетним трико, таким чином, що жива жінка починає бути схожою на статую або на створіння вище і божественне. <…> Отже, якщо мене правильно зрозуміли, прикрашання особи не повинно виходити з вульгарної і ганебної претензії, мета якої – імітувати природну красу і змагатися з молодістю. <…> Зовсім немає потреби приховувати косметику і намагатися, щоб вона не була вгадана. Навпаки, вона може бути підкресленою і, у всякому разі, відвертою».

Аналогічні аргументи наводить Готьє: «Ніжна пудра дозволяє надати шкірі слюдяний, мармуровий відтінок і приховати той здоровий рум’янець, що в наші дні має абсолютно недоречний вигляд, бо передбачає перевагу фізичних потреб над потребами духовними. Можливо навіть, що жінок змушує накидати на шию, плечі, груди і руки цей легкий білий покрив, що пом’якшує теплі, безсоромні кольори голого тіла, не що інше, як неясний подув соромливості. За допомогою пудри форми живого тіла наближаються до форм статуї; вони очищаються і одухотворяються. Ще одна важлива тема – звичай жінок підводити очі, який також нерідко засуджують: завдяки йому вії подовжуються, брови вигинаються дугою, очі загоряються новим блиском; жінка, яка підфарбовує очі, подібна прославленому майстру, який наносить на полотно останні мазки. Мода завжди має рацію».

До речі, ці вислови відомих людей ілюструють основні тогочасні тенденції. Адже в середині XIX ст. жіночу красу безпосередньо пов’язували з моральними якостями. «Фізична краса – це знак внутрішньої краси, тобто духовної та моральної краси, і в цьому полягає основа, принцип, єдність прекрасного», – писав французький філософ Віктор Кузен.

Найпоширеніший тогочасний жіночий ідеал – «янгол у домі», добропорядна мати сімейства. Однак цей ідеал був далеко не єдиним: буржуазним рожевощоким лялькам протистоять богемні жінки, які вільно експериментують з нарядами і косметичними засобами.

Краса та промисловість

І янголів, і блудниць XIX ст. обслуговувала ціла індустрія косметики, що саме тоді й почала розвиватися в промислових масштабах. Саме в цей період було вивчено можливості використання перекису водню з косметичною метою, оксид цинку застосовувався в пудрах. З’являється вдосконалений крем для тіла з новими інгредієнтами – вазеліном і мінеральними маслами, ланоліном. Завдяки досягненням у галузі фізики вперше заговорили про сонцезахисні препарати.

Спершу вчені вважали, що сонячні опіки провокувала спека. Але в 1801 році Йоганн Вільгельм Ріттер з Німеччини виявив ультрафіолетове випромінювання. У 1820 році англієць Едвард Хоум бився над питанням, чому люди зі смаглявою шкірою більш стійкі до ультрафіолету, ніж зі світлою. Провівши кілька дослідів, він переконався в наявності у людини особливого пігменту – меланіну, який захищав шкіру від впливу сонця.

У 1878 році австрієць Отто Фаєль вивчав властивості таніну як сонцезахисного засобу. Але в цієї речовини виявився один серйозний недолік – вона надмірно забарвлює шкіру.

Більшість косметичних засобів виготовлялися на мануфактурах. Але їхній вибір був невеликим, і доступні вони були лише заможним людям – одна з головних причин, чому люди вдавалися до домашньої косметики. Промислова революція і використання парових машин не лише збільшили кількість створюваних продуктів, але й зробили їх більш доступними. Тож у Вікторіанську епоху у всьому світі почали з’являтися повноцінні компанії та торгові марки, які спеціалізувалися на косметиці, парфумерії та засобах гігієни. Попереду було бурхливе XX ст. з його новими ідеалами краси, що стрімко змінюватимуться.

Продовження – у наступному номері.

Джерела:
1. Vigarello G. Le propre et le sale. Paris, 1985.
2. A. Ribeiro. Facing Beauty. Painted Women and Cosmetic Art. New Haven and London, 2011.
3. Рецепти духів і туалетних вод вікторіанської Англії / Пер. і прим. Людмили Аляб’євої // Аромати запахи в культурі. Т. 1, М., 2010.
4. Бодлер Ш. Похвала косметике // Ш. Бодлер. Об искусстве. М., 1986.
5. Готьє Т. Мода як мистецтво // Іноземна література. № 3. 2000.

Повний список джерел знаходиться в редакції.