Сьогодні:26 November, 2020

Оксана Романенко: «Завжди потрібно розвиватися»

Вважається, що щастя у житті неможливо без того, щоб займатися улюбленою справою. Для Оксани Володимирівни Романенко, керівника роздрібної мережі фармацевтичної компанії «Ексімед», це питання вирішується однозначно. Про таких людей зазвичай говорять: «одержимі своєю роботою», тому що вони віддаються професії усією душею, а відтак можуть надати цінну пораду й молодшим колегам.

Оксано Володимирiвно, розкажiть, будь ласка, як i коли ви прийняли рiшення стати фармацевтом?

Пiсля закiнчення школи я намагалася поступити на бiологiчний факультет київського унiверситету. Але з першого разу менi це не вдалося. Тодi мама пiдiйшла до мене й обережно запропонувала: «Доню, може, краще вивчитися на фармацевта? Поступиш легко, без екзаменiв, i вже через два роки матимеш професiю». Я тодi прислухалася до її думки, i жодного разу не пошкодувала про своє рiшення. Виявилося, що фармацiя – це дiйсно моє.

Як надалi складався ваш професiйний шлях?

У 90-му роцi я закiнчила училище i за розподiленням пiшла працювати до мiжлiкарняної аптеки в м. Буча. Паралельно поступила до Вiтебського унiверситету на заочне вiддiлення, щоб стати провiзором. Тодi були дуже жорсткi вимоги до квалiфiкацiї аптечних працiвникiв, i якщо людина не мала вищої фармацевтичної освiти, її не допускали до першого столу. Ти фармацевт – тож, готуй лiки! I лише тодi, коли я була вже на 4-5 курсi, менi почали доручати обслуговування людей. Коли порiвнюєш тi правила з сьогоднiшньою освiтою, iнодi стає дивно. Наприклад, менi складно зрозумiти, як до заочної освiти допускають дiтей, якi щойно закiнчили школу. Ранiше обов’язковою умовою допуску до вступу на заочне вiддiлення був диплом фармацевтичного училища. Пiсля закiнчення унiверситету я 15 рокiв працювала провiзором, потiм мене запросили до фармацевтичної компанiї «Ексiмед» на посаду завiдуючої аптечним кiоском (зараз вiн, звичайно, вже став повноцiнною аптекою). Далi мене пiдвищили до керiвника роздрiбним вiддiлом. Отже, сьогоднi я виконую безлiч задач, про якi навiть не мала уявлення, що менi колись доведеться мати з ними справу.

Чи стоїть у вас питання браку кадрiв?

Зараз у нас працюють багато людей, стаж яких у компанiї дорiвнює 10-15 рокiв. Не знаю, чи то така висока свiдомiсть у людей, чи нам вдається створювати для них комфортнi робочi умови, але це дуже приємно. Складнiше йдуть справи з молодими спецiалiстами. Ми стикаємось з тим, що випускники, у яких ще немає нiякого досвiду, вже хочуть заробляти багато i претендують не менше нiж на посаду завiдуючої. За перший стiл знайти людину дуже важко. Намагаючись проаналiзувати, куди зникають випускники усiх тих численних факультетiв, що зараз iснують в Українi, i чому на ринку такий дефiцит провiзорiв, ми зрозумiли, що бiльшiсть з них влаштовуються медичними представниками – адже там одразу пропонують вищу заробiтну платню, нiж в аптецi, видiляють особистий автомобiль i таке iнше. Для себе я знайшла вихiд у залученнi випускникiв, якi приїхали до столицi з iнших мiст: у них є бажання працювати, а навчити всiм нюансам – це вже наша справа.

«Зайшла людина до аптеки – обслужить її так, як зробили б це для своїх рідних та близьких.»

На вашу думку, чи варто вкладати в навчання персоналу? I яким воно має бути, щоб приносило результат?

Безперечно, працiвникiв потрiбно розвивати. Ми завжди охоче беремо участь у рiзноманiтних тренiнгах, здебiльшого вiдправляємо на навчання молодi кадри. За моїм досвiдом, щоб тренiнги були ефективними, їх потрiбно проводити не раз i не два на рiк. Окрiм того, дуже важливий i змiст заходу. Адже якщо це однотипнi розповiдi про переваги препаратiв, навряд чи вони зацiкавлять провiзорiв. Iнша справа, коли у межах заходу пропонується практична iнформацiя, яка може бути корисною у роботi. Нашi люди вчаться дуже охоче, команду бажаючих пiти на тренiнг можна зiбрати усього за п’ять хвилин. Я знаю, що у деяких аптеках гостро стоїть питання iнiцiативностi працiвникiв. Але, можливо, це не провина людей, бо коли провiзор працює у дуже напруженому режимi i йому пропонують витратити вихiдний на тренiнг, недивно, що вiн вiдмовляється вiд навчання або йде на захiд без ентузiазму. Тож, такi моменти важливо враховувати.

Київ – мiсто з дуже високою аптечної конкуренцiєю. За рахунок чого вам вдається успiшно конкурувати?

На мою думку, тiльки завдяки сервiсу. Цiни у нас середнi – ми не можемо дозволити собi демпiнгувати, як це роблять деякi конкуренти. Тому акцент робимо на якiсть обслуговування та лiкiв. У аптеках компанiї висять картини сучасних художникiв, i це завжди привертає увагу вiдвiдувачiв. До речi, з картинами у нас пов’язана цiкава iсторiя: на Повiтрянофлотському проспектi вiдкрилась аптека, у якiй на стiнi висiв морський пейзаж. Одна вiдвiдувачка, захоплена фен-шуй, порадила його змiнити, оскiльки зображення моря, та ще й на проспектi, у назвi якого є слово «флот», створить у цьому мiсцi «тиху гавань», i продажi будуть йти вiдповiдно. Дiвчата попросили iншу картину, їм привезли намальованi червонi маки, i з того часу торгiвля пiшла набагато активнiше. Тепер, коли у якiйсь точцi справи йдуть не дуже добре, усi жартують: «Мабуть, пора вiшати тут червонi маки».

Зараз в Українi активно впроваджуються норми GPP. На ваш погляд, чи змiниться щось з їх iмплементацiєю в дiяльностi провiзора?

Коли починаєш читати вимоги Належної аптечної практики, стає страшно – стiльки всього потрiбно робити! Але придивившись уважнiше, розумiєш, що все це ми вже давно робимо, причому на рiвнi автоматизму. GPP може стати шоком тiльки для тих аптек, якi нещодавно з’явилися на ринку. Ми працюємо вже багато рокiв. Наприклад, мiй стаж у аптечнiй справi – бiльше нiж 23 роки. Тому вважаю, що нам боятися нема чого. Єдина вимога у належнiй практицi, яка не може не цiкавити аптечнi заклади, – це взаємозв’язок з лiкарями. Хотiлося б розумiти, як вiн буде реалiзуватися. Адже, судячи з прикладу пiлотного проекту з артерiальної гiпертензiї, органiзувати цей процес дуже складно. Зокрема, до наших аптек за весь час дiї проекту не надiйшло жодного рецепту вiд лiкаря на антигiпертензивнi препарати зi списку. Виникає питання: навiщо аптекам потрiбно мати понад 200 найменувань препаратiв, якщо лiкарi не виписують на них рецепти?

Що ви могли б порадити молодому провiзору в його дiяльностi? Яких принципiв важливо дотримуватися, а яких речей, навпаки, краще уникати?

Перше, що потрiбно у роботi провiзора, – це любов до людей. Якщо ви бачите, що людина тiльки переступила порiг аптеки, а вона вас вже дратує, час мiняти професiю. Адже клiєнт буває рiзним. Вiн не приходить до аптеки танцювати та веселитися, i настрiй в нього може бути кепським. Iнодi люди просто хочуть поговорити, вилити комусь душу. I вiд того, наскiльки делiкатно провiзор буде поводитися с кожним вiдвiдувачем, залежить дуже багато. Нерiдко бувають випадки, коли проблемний вiдвiдувач, який прийшов не в гуморi, стає нашим постiйним клiєнтом. Одного разу до аптеки вбiг чоловiк з порiзаним пальцем i почав шумiти. Ми заспокоїли його, запропонували перев’язати рану, проявили максимальну увагу до проблеми, i настрiй людини миттєво покращився. Правильно говорять на тренiнгах: коли до вас приходить негативно заряджена людина, потрiбно цей негатив подумки зiбрати у шарик i опустити у вiдро з водою. I все, його немає. А я своїм провiзорам завжди кажу: зайшла людина до аптеки – обслужить її так, як зробили б це для своїх рiдних та близьких. Друга обов’язкова умова роботи в аптецi – це знання. Тому що без знань неможливо надати адекватну консультацiю, i якщо провiзор не хоче розвиватися, то залишається лише мандрувати з цiєї професiї.

Як рiднi ставляться до вашої роботи?

Вони вже звикли, що майже не бачать мене вдома. Я з того поколiння трудоголiкiв, що, як то кажуть, «дурнi до роботи». Без своєї роботи я просто не зможу жити. Вже пройшло 8 рокiв з того часу, як я стояла за першим столом, але досi постiйно за ним сумую. Iнодi зайдеш до однiєї з аптек, почуєш, що провiзор говорить щось не те, i одразу хочеться втрутитися, розповiсти, як правильно. I тодi я розумiю, що у аптечнiй справi немає нiчого важливiшого за роботу провiзора першого столу. Адже провiзор – це головна людина у аптецi, на плечах якої тримається все.


Гарна стаття, чи не так? Поділіться з друзями!

Facebook